Розділ 4.3

Емілія увійшла до свого номера і, не вмикаючи світла, кинулася на ліжко. Її серце шалено калатало, а в голові панував повний хаос. Вона провела пальцями по щоці, там, де щойно відчувала дотик його губ. Це був ніжний, майже дружній поцілунок, але він мав у собі таку силу, такий непереборний магнетизм, що вона відчувала, як її тіло та душа реагують на нього.
Вона вже не могла відмовляти собі, що це все робота, професіоналізм і дотримання правил. Це було щось більше. Це було… небезпечно. Вона думала про Георгія, про його погляд, про те, як він дивився на неї в кав’ярні. У її голові спливали його слова, його голос, його сміх. Її охопило сильне бажання дізнатися більше про нього, розгадати його. Але що робити далі? Вона ж не могла просто запитати: «Слухай, це ти мене поцілував у кінотеатрі?» Це було б абсурдно, і вона не хотіла здаватися божевільною.
Емілія лежала в темряві, дивлячись у стелю, і відчувала, як її сон відступає. Вона уявляла, як він, Георгій, зараз знаходиться у своєму номері, думаючи про неї. Чи думає він про неї так само, як і вона про нього? Чи згадав він? Цей поцілунок в щоку... це був чистий розряд, який знову провів її по всьому тілу. Це не було просто «на добраніч». Це було щось більше.
Тим часом, у сусідньому номері, Георгій стояв біля вікна, дивлячись на нічне місто. Він відчував, як його холоднокровна, залізна маска тріщить. Вона була тут, у сусідньому номері. Жінка, яку він шукав. Жінка, яка була його професійним партнером. Іронія долі була такою сильною, що він не міг перестати посміхатися. Він, який завжди все контролював, тепер був у владі почуттів.
Він згадав той вечір, той поцілунок. Він згадав її витонченість, її довге сонячне волосся, її ніжність. Він згадав аромат її парфумів, який і досі витав у повітрі. Георгій був упевнений: вона теж його пам'ятає. Її стриманість, її намагання уникнути його погляду, її зніяковілість — усе це було доказом. Вона боролася зі своїми почуттями. І це лише посилювало його бажання.
Він зачинив очі, і у його свідомості з'явився її образ. Він бачив, як вони сидять разом у тому кінотеатрі, як його рука випадково торкається її обличчя, як їхні губи зустрічаються, але цього разу цей поцілунок триває довше. Набагато довше. У цьому сні не було місця професійній дистанції. Він відчував її тепло, ніжність її шкіри, солодко-гіркий присмак її губ. Це був пристрасний, палкий поцілунок, який змусив його тіло здригнутися.
З іншого боку стіни, Емілія теж засинала, і її розум занурився у власний сон. Вона знову опинилася в темному кінотеатрі. Вона бачила себе, сидячи у кріслі, і відчувала, як до неї наближається хтось. Вона вже знала, хто це. Це був Георгій. Він нахилився до неї, і його губи торкнулися її. Це був уже не легкий дотик, а довгий, глибокий поцілунок, що змусив її тіло горіти. Він тримав її за щоки, а вона обвила його руками, притискаючись до нього.
Емілія прокинулася від свого сну, її обличчя було мокрим від сліз. Вона не розуміла, чи це були сльози від щастя, чи від страху. Її душа кричала про бажання, а розум шепотів про небезпеку. Вона зрозуміла: щось повинно статися. Вони не могли продовжувати цю гру. Ця ніч, ці думки, ці сни — усе це говорило про те, що між ними існує зв'язок, який не може бути просто проігнорований.
Як далі розвиватимуться стосунки Емілії та Георгія? Чи наважиться один з них першим зробити крок до відкритої розмови?