Розділ 4.1

Поїздка до Львова розпочалася зі стриманої, але помітної напруги між Емілією та Георгієм. У літаку вони сиділи поруч, розділені лише вузьким підлокітником, але, здавалося, між ними пролягала справжня прірва. Емілія намагалася зосередитися на ноутбуці, переглядаючи презентації, але краєм ока помічала, як Георгій час від часу кидає на неї швидкі погляди, ніби вивчаючи її.
Коли літак приземлився, він першим подав їй руку, допомагаючи вийти. Його дотик був легким, але впевненим, і Емілія відчула, як її серце знову стиснулося. На вулиці Львів зустрів їх легким дощем, який лише підкреслив романтичну атмосферу старого міста. Георгій, без зайвих слів, відкрив над нею парасольку, залишаючи її в центрі його уваги, і Емілія не могла не помітити цей жест.
Після зустрічі з інвестором, яка пройшла успішно, у них залишилося кілька годин до вечері. Георгій запропонував прогулятися історичним центром. "Не можу ж я відвезти вас до Львова і не показати його красу", — сказав він з ледь помітною посмішкою. Емілія, не маючи гідного приводу для відмови, погодилася, але в її душі вже зводилася непохитна стіна.
Прогулянка перетворилася на дивну гру. Георгій був чудовим співрозмовником, він розповідав про архітектуру Львова з такою цікавістю, ніби сам був архітектором, ділився забавними історіями з подорожей і ставив Емілії питання, що не стосувалися роботи. Він хвалив її інтелект і почуття гумору, і робив це так щиро, що вона ледве стримувала рум'янець. Кожен його комплімент, кожен дотепний жарт, здавалося, був маленьким, обережним кроком на її територію, першими уроками залицяння, які він так майстерно демонстрував.
На мить Емілія майже дозволила собі поринути в цю романтичну атмосферу, забувши про все на світі. Вона відчувала, як його увага, його погляди і слова розтоплюють її захисну стіну. Але потім, як дзвін будильника, в її голові лунало: "Ні! Це лише робота. Це неприпустимо!"
Вона згадувала все, що говорила собі: «Любовним романам на роботі не бути!». Це був її принцип, її непорушне правило. Георгій був інвестором, керуючим партнером, і будь-який романтичний зв'язок між ними міг би мати руйнівні наслідки для її кар’єри. Вона не могла ризикувати своєю мрією заради якоїсь сумнівної інтрижки, яка могла виявитися лише грою.
Тому Емілія твердо вирішила: вона буде ввічливою, але стриманою. На кожен його комплімент вона відповідала професійним зауваженням. Коли він пропонував затриматися ще на хвилину біля якоїсь архітектурної пам'ятки, вона нагадувала йому про графік. Вона тримала дистанцію, як справжній сапер, який обережно розміновує поле, щоб уникнути вибуху.
Вона бачила легке здивування в його очах, але її внутрішня битва була сильнішою за будь-яке почуття провини. "Це не він. Це просто чоловік, який проявляє зацікавленість. Це не той самий, що дав мені той поцілунок," — переконувала вона себе, хоча її серце у цей час зрадницьки калатало.
Вона не знала, що Георгій у цей час був захоплений її опором. Він бачив, як вона бореться з собою, як намагається ігнорувати його знаки уваги. Це лише посилювало його бажання розгадати її таємницю. Він бачив, що під маскою холоднокровної професіоналки ховається жінка, яка відчуває. І він був упевнений: ця жінка і є його загадкою.
Чи зможе Георгій пробити цю стіну, яку так ретельно зводила Емілія? І чи зможе Емілія витримати цей тиск, залишаючись вірною своїм принципам?