Розділ 4.

Наступного тижня робота над проєктом на Подолі набрала шалених обертів. Потрібно було вирішити безліч питань з постачальниками матеріалів, переговорити з потенційними орендарями майбутнього арт-простору та узгодити технічні деталі з підрядниками, що базувалися за межами Києва. Ця інтенсивність була на руку Емілії, вона дозволяла їй зануритися в рутину, відволікаючись від своїх внутрішніх переживань.
Одного вівторка, під час ранкової планірки, Георгій, як завжди спокійний і зібраний, озвучив нову пропозицію, яка змусила Емілію відчути легкий холодок.
"Отже, колеги, наш проєкт виходить на новий етап, – почав він, дивлячись на присутніх. – Ми отримали дуже привабливу пропозицію від потенційного інвестора з Львова, який зацікавлений у концепції нашого арт-центру. Він хоче особисто обговорити деталі та побачити схожі об'єкти, які ми могли б взяти за приклад".
Емілія відчула, як її серце пропустило удар. Львів. Це означало відрядження. І з ким?
"Оскільки Емілія є архітектором-розробником проєкту і найкраще знає всі його нюанси, я пропоную, щоб ми з нею вирушили у цю поїздку, – продовжив Георгій, і його погляд зустрівся з її. – Думаю, це буде найефективніше. Виліт заплановано на п'ятницю вранці, повернення – в суботу ввечері".
Ці слова прозвучали як вирок для внутрішнього спокою Емілії. Два дні пліч-о-пліч із Георгієм. За межами офісу, де є чіткі межі та постійна присутність колег. У чужому місті, де навіть повітря здаватиметься іншим. Це було саме те, чого вона найбільше боялася, намагаючись зберегти дистанцію.
Вона хотіла відмовитися. Придумати термінову роботу, нездужання, будь-що. Але її професійний обов'язок взяв гору. Проєкт був занадто важливим, а ця поїздка – надто необхідною для його успіху. До того ж, відмова могла б виглядати непрофесійно і викликати підозри в Олега Петровича.
"Гаразд, Георгію, – сказала Емілія, намагаючись, щоб її голос звучав абсолютно рівно. – Я підготую всі необхідні матеріали".
Георгій ледь помітно посміхнувся. У його очах на мить промайкнула іскорка, яку Емілія не змогла розшифрувати. Чи було в ній тріумф? Чи він теж відчував цю незручність?
Решту дня Емілія провела як у тумані. Вона збирала документи, перевіряла презентації, але її думки були далеко. Як поводитися з ним так близько? Як не видати своє хвилювання, свою боротьбу з бажанням розгадати цю таємницю? Кожна думка про майбутню поїздку викликала дивне відчуття: суміш тривоги та незрозумілого передчуття.
Вона пам'ятала, як уявляла собі того незнайомця. Високий, загадковий, з цим незабутнім поцілунком. І тепер він сидітиме поруч з нею в літаку, а потім вони разом гулятимуть вулицями Львова. Чи згадає він її? Чи впізнає? Її серце стискалося від цих думок. Вона розуміла, що це відрядження може стати ключовим моментом, який або допоможе їй нарешті забути про той поцілунок, або, навпаки, занурить її в цю історію ще глибше.
Напередодні вильоту Емілія довго не могла заснути. За вікном її квартири мерехтіли вогні Києва, а в її душі вирував справжній шторм. Вона дивилася на свою валізу, де лежали ділові костюми та документи, і розуміла, що це буде не просто робоча поїздка. Це буде подорож до невідомого, де її чекатимуть не лише переговори, а й, можливо, розгадка тієї таємниці, яка так довго не давала їй спокою.
Чи зможе Емілія зберігати професійну дистанцію під час поїздки до Львова? Які нові виклики чекають на неї та Георгія в цьому відрядженні?