Розділ 3.

Життя Георгія Волкова було таким же стрімким і динамічним, як і його бізнес-імперія. Він був успішним інвестором, чиє ім'я було синонімом рішучості та бездоганної репутації. За його плечима стояли сотні угод, мільйонні контракти та низка успішно реалізованих проєктів, що змінювали обличчя міст. У свої тридцять п'ять він досяг того, про що більшість лише мріяла, але ціна цьому була високою – майже повна відсутність особистого життя та постійна зануреність у роботу.
Його дні складалися з перельотів, нарад, дзвінків та аналізу фінансових звітів. Георгій був самотнім вовком у світі великого бізнесу, що звик покладатися лише на себе. Жінки в його житті були, але жодна не затримувалася надовго. Йому бракувало терпіння для драм та інтриг, а більшість його знайомих прагнули лише його статусу. Він давно змирився з цим, вважаючи, що справжні почуття – це розкіш, яку він поки що не може собі дозволити.
Проте, попри всю свою раціональність і залізну витримку, останні кілька днів його думки раз у раз поверталися до одного моменту – до того випадкового поцілунку в темряві кінотеатру. Він прийшов туди, щоб відволіктися, дати мозку відпочити від постійного потоку інформації, але отримав щось зовсім інше. Той дотик, миттєвий і несподіваний, залишив у його серці слід, який ніяк не хотів зникати.
Георгій пам'ятав усе, до найменших деталей, крім одного – обличчя тієї жінки. Він міг пригадати раптовий дотик до її щоки, м'якість її губ, їхній ніжний тиск. Він пам'ятав, як його ніс вловив чарівний аромат її парфумів – легкий, квітковий, з нотками чогось свіжого, що запаморочило йому голову. Цей аромат переслідував його, з'являючись у найнесподіваніші моменти – у кабінеті, під час розмови, навіть уві сні. Він був таким унікальним, що Георгій мимоволі намагався вловити його у натовпі, відчуваючи дивне розчарування, коли розум розумів, що це лише фантом.
Він намагався відтворити в пам'яті її обличчя. Висока? Низька? Брюнетка? Блондинка? Він не пам'ятав нічого, крім цього невловимого відчуття магнетизму, що виник під час їхнього короткого зіткнення. Йому було соромно за свою неуважність, за те, що він дозволив настільки важливий момент вислизнути з його свідомості. Це було незвично для Георгія, адже зазвичай він був надзвичайно спостережливим. Але тоді він був занадто здивований, занадто приголомшений тим, що сталося.
"Просто дурний збіг обставин", – намагався переконати себе Георгій, перегортаючи сторінки важливих документів. Але його раціональний мозок вперто відмовлявся слухати. Серце, яке він так ретельно тримав під контролем, зараз вимагало відповідей. Це був перший раз за довгий час, коли щось, пов'язане з емоціями, так сильно його турбувало.
Він навіть подумував повернутися до того кінотеатру, спробувати щось з'ясувати, але швидко відкинув цю ідею як безглузду. Що б він сказав? "Вибачте, я випадково поцілував незнайомку у темряві, чи не могли б ви допомогти мені її знайти?" Це було б абсурдно.
І ось тепер, у конференц-залі, перед ним сиділа Емілія Ковальська. Вона була професійною, зосередженою, з ясними зеленими очима, що випромінювали розум. Її довге сонячне волосся спадало по плечах, а фігура була ніжною і витонченою. Георгій оцінив її талант і її підхід до проєкту. Він ще не знав, що жінка, яка сиділа перед ним, була тією самою незнайомкою з кінотеатру. Він бачив її зараз, у світлі дня, але не бачив того, що приховала від нього темрява – її спокусливі губи, той самий аромат, що зводив його з розуму, і ту іскру, що промайнула між ними.
Його серце все ще зберігало відлуння того поцілунку, але розум ще не з'єднав ці два фрагменти головоломки. Він не підозрював, наскільки близько знаходиться до розгадки, і як сильно цей новий проєкт змінить його життя. Адже інколи найважливіші відповіді ховаються там, де їх найменше чекаєш.
Чи зможе Георгій зрештою з'єднати ці два образи – професійної архітекторки та загадкової незнайомки – в одній особі Емілії?