Розділ 1.3

Фільм тривав, але для Емілії він перетворився на розмитий фон. Її думки шалено носилися, намагаючись осягнути те, що сталося. Хто це був? Чоловік чи жінка? Хоча, відчуття від поцілунку були беззаперечно чоловічими. Ця думка викликала дивну суміш збентеження і неконтрольованого хвилювання. Ніколи раніше випадковий дотик не викликав у ній такої бурі емоцій. Серце досі шалено калатало, а на губах, здавалося, ще відчувався легкий присмак того невідомого поцілунку.
Вона кинула обережний погляд у бік Софії. Подруга, повністю занурена в сюжет фільму, час від часу здригалася від раптових звуків, але не виявляла жодних ознак того, що щось помітила. Отже, це був хтось інший. Хтось із сусіднього ложа? Емілія намагалася пригадати, чи були якісь рухи чи звуки поруч, але темрява і її власна заглибленість у момент не дозволили їй нічого розрізнити.
Залишок сеансу пролетів у тумані. Емілія лише кивала у відповідь на коментарі Софії після фільму, її думки були далеко. На виході з кінотеатру, коли їх огорнуло світло вечірніх ліхтарів, вона мимоволі озирнулася, ніби шукаючи когось у натовпі. Але навколо були лише незнайомі обличчя, розгублені після перегляду трилера або жваво обговорюючі його.
"Ну як тобі? Моторошно, правда?" – Софія енергійно потерла руки, виходячи на вулицю. "Але кінець, звичайно, дещо передбачуваний. Ходімо в ту кав'ярню, я так зголодніла!"
Вони попрямували до кав'ярні на Шота Руставелі. М'яке світло, аромат свіжої випічки та тиха фонова музика мали б заспокоїти, але Емілія відчувала, як її нерви все ще були напружені. Вона замовила лате та легкий чізкейк, намагаючись зосередитися на розмові з Софією.
"Ти якась дивна сьогодні, Еміліє, – зауважила Софія, розглядаючи подругу. – Ти навіть не сперечалася зі мною про фінал фільму. Зазвичай ти завжди маєш свою думку. Щось сталося?"
Емілія здригнулася. Вона не могла розповісти Софії про те, що сталося. Як пояснити випадковий поцілунок у темряві, який нічого не означав, але водночас перевернув її внутрішній світ? Вона знала, що Софія, як справжня романтичка, одразу ж почне будувати теорії, шукати знаки долі та перетворювати це на історію, гідну голлівудського фільму. А Емілія не хотіла цього. Вона хотіла розібратися сама, зі своїми незрозумілими почуттями.
"Нічого, просто трохи втомилася, – відповіла Емілія, намагаючись надати голосу байдужості. – Фільм виявився більш емоційним, ніж я очікувала".
Софія з розумінням кивнула, але її погляд все ще був трохи занепокоєним. Вони ще трохи поговорили про роботу, про майбутні вихідні, але Емілія відчувала, що її думки постійно повертаються до того моменту в кінотеатрі. Цей поцілунок був немов таємний ключ, що відкрив у її душі невідомі досі двері. Вона, раціональна та врівноважена Емілія, яка вірила лише в те, що можна побачити й виміряти, тепер була повністю дезорієнтована одним-єдиним, випадковим дотиком.
Повернувшись додому, Емілія довго стояла біля вікна, дивлячись на нічне місто. Здавалося, Київ, який зазвичай заспокоював її, тепер зберігав якусь власну таємницю. Вона провела пальцями по губах, намагаючись згадати, відтворити те відчуття. Хто він, цей незнайомець, чий поцілунок так глибоко закарбувався в її пам'яті? Вона відчувала дивне, непереборне бажання знайти його, розгадати цю таємницю. Її впорядкований світ почав руйнуватися, і вона розуміла, що більше ніколи не буде колишньою. Поцілунок у темряві став не початком, а лише першою главою її нової, непередбачуваної історії.