Частина 19. Свято

Студенти влаштували свято в головному дворі академії. Вони прикрасили все квітами, свічками та магічними вогниками. Вони запросили Марту.

Вона прийшла, здивована.

- Що це? - запитала вона.

- Це для тебе, - сказала Ліра. - Ми хочемо, щоб ти знала: ти - частина цієї академії. Ти - наша подруга.

Марта відчула, як сльози навертаються на очі.

- Я... я не знаю, що сказати, - сказала вона.

- Ти нічого не маєш казати, - сказала Ліра. - Просто будь тут.

Марта посміхнулася.

- Дякую, - сказала вона.

Вона підійшла до столу, де стояли страви. Гоблін-кухар Грімзлі приготував її улюблений пудинг.

- Я пам'ятаю, що ти любиш це, - сказав він.

Вона взяла пудинг і спробувала його. Він був смачним.

- Дякую, - сказала вона.

Вона побачила Лоріана, який стояв осторонь. Він дивився на неї з усмішкою.

Вона підійшла до нього.

- Привіт, - сказала вона.

- Привіт, - відповів він.

Вони стояли мовчки.

- Я хочу сказати тобі дещо, - сказала вона.

- Що?

- Я не пам'ятаю тебе, - сказала вона. - Але я відчуваю, що ти важливий. Я відчуваю, що ти - частина мене.

Він подивився на неї.

- Я радий, що ти це відчуваєш.

- Я хочу згадати, - сказала вона. - Я хочу згадати все.

Він посміхнувся.

- Я допоможу тобі, - сказав він. - Я обіцяю.

Вона взяла його за руку. Цього разу вона не відсахнулася.

Він не наближався. Він просто тримав її руку й дивився на зірки.

- Це початок, - сказала вона.

- Так, - сказав він. - Це початок.

***

Елгар сидів на підвіконні й дивився на Марту та Лоріана, які стояли на подвір'ї.

- Вони тримаються за руки, - сказав він Агаті, яка стояла поруч.

- Так, - сказала Агата, в'яжучи шкарпетку.

- Я зробив це, - сказав Елгар. - Я допоміг їм.

- Ти провалив дах, - сказала Агата.

- Але вони тримаються за руки! - вигукнув Елгар.

- Це тому, що ти провалив дах, - сказала Агата. - Вони впали разом. І це їх зблизило.

Елгар замислився.

- Значить, я допоміг?

- Так, - сказала Агата. - Але більше так не роби.

- Чому?

- Тому що наступного разу ти можеш розвалити всю академію, - сказала Агата. - А я не хочу в'язати шкарпетку під уламками.

Елгар зітхнув.

- Я просто хочу допомогти.

- Ти допомагаєш, - сказала Агата. - Просто по-своєму.

Вона погладила його по голові.

- Ти гарний хлопець, Елгаре. І одного дня ти знайдеш своє кохання.

- Ви так думаєте?

- Я в'яжу шкарпетку, - сказала Агата. - Я знаю.

***

Марта сиділа в своїй кімнаті. Вона тримала медальйон у руках і дивилася на нього.

- Я згадаю, - сказала вона собі. - Я обіцяю.

Вона поклала медальйон на стіл і вийшла з кімнати.

Марта вийшла на подвір'я й подивилася на зірки.

- Я не пам'ятаю, хто я, - сказала вона. - Але я знаю, що я - не сама.

Вона посміхнулася.

- І це головне.