Поцілунок у ніс дракона

Частина 15.1. Розмова з Кріспіном

Лоріан сидів у своєму кабінеті, дивлячись на стіну. Перед ним стояла склянка з вогненною водою, але він не пив.

Увійшов Кріспін.

- Я чув, що сьогодні був дощ, - сказав він.

- Так, - сказав Лоріан. - Вона створила дощ.

- Це погано?

- Ні, - сказав Лоріан. - Це просто... вона хвилюється.

Кріспін сів навпроти.

- Ти хочеш поговорити про це?

- Я не знаю, що робити, - зізнався Лоріан. - Я намагаюся бути поруч, але вона віддаляється. Кожного разу, коли я наближаюся, вона створює щось смішне. Метеликів. Феєрверки. Сьогодні - дощ.

- Вона боїться, - сказав Кріспін. - Вона не пам'ятає тебе. Ти для неї - чужий.

- Я знаю, - сказав Лоріан. - Але я не можу просто стояти осторонь.

- Ти не стоїш осторонь, - сказав Кріспін. - Ти поруч. Ти чекаєш. Це важливо.

Лоріан подивився на нього.

- Ти думаєш, вона згадає?

- Я не знаю, - сказав Кріспін. - Але я знаю, що вона відчуває щось до тебе. Навіть без пам'яті.

- Звідки ти знаєш?

- Вона дивиться на тебе, - сказав Кріспін. - Вона дивиться на тебе так, ніби ти важливий. Вона просто не розуміє цього.

Лоріан усміхнувся.

- Дякую, Кріспіне.

- Не дякуй, - сказав Кріспін. - Я просто кажу правду.

Він підвівся й пішов до виходу. Біля дверей він озирнувся.