Частина 13. Остання розмова

Марта знайшла Лоріана в його кабінеті. Він сидів за столом, розглядаючи якісь документи. Коли вона ввійшла, він підвів голову й усміхнувся.

- Марто, - сказав він. - Що ти робиш тут так пізно?

Вона підійшла до нього. Її серце калатало, долоні були вологими, але вона знала, що має зробити це.

- Лоріане, - сказала вона. - Я маю тобі дещо сказати.

Він підвівся й підійшов до неї.

- Що сталося? Ти виглядаєш стривоженою.

- Я дізналася, як запечатати портал, - сказала вона. - Я маю пожертвувати чимось важливим. Своєю пам'яттю. Своїми емоціями. Своїм минулим. Або своїм майбутнім.

Лоріан завмер. Його обличчя стало серйозним.

- І що ти обрала?

Марта подивилася йому в очі. Її погляд був твердим, але в очах блищали сльози.

- Я обрала своє кохання, - сказала вона. - Я пожертвую ним, щоб запечатати портал. Я забуду тебе.

Лоріан відчув, як у грудях щось стискається. Він зробив крок до неї.

- Марто, не роби цього, - сказав він. - Ми знайдемо інший спосіб.

- Немає іншого способу, - відповіла вона. - Я вже шукала. Агата сказала, що це єдиний шлях.

- Тоді я піду з тобою, - сказав він. - Я буду поруч. Я допоможу тобі.

- Ти не зможеш, - сказала вона. - Це моя жертва. Моя сила. Мій вибір.

Вона взяла його руки в свої.

- Я хочу, щоб ти знав, - сказала вона. - Я кохаю тебе. Я кохаю тебе більше, ніж будь-що в цьому світі. І тому я готова зробити це. Я готова пожертвувати своїм коханням, щоб врятувати тебе.

- Марто...

- Не кажи нічого, - сказала вона. - Просто поцілуй мене.

Він поцілував її. Цей поцілунок був довгим, ніжним, сповненим болю та любові. Вони тримали один одного, наче боялися, що це востаннє.

Коли вони відірвалися один від одного, Марта витерла сльози.

- Я запам'ятаю це, - сказала вона. - Я запам'ятаю тебе. Навіть якщо моя пам'ять зникне, я запам'ятаю, що ти був у моєму житті. І що я кохала тебе.

Вона розвернулася й пішла.

Лоріан стояв у кабінеті, дивлячись їй услід. Його серце розривалося від болю.

- Я не дозволю тобі зробити це, - прошепотів він. - Я знайду інший спосіб. Я врятую тебе.

Він сів за стіл і почав гортати книги, шукаючи відповіді.

Він не знав, що Марта вже прийняла рішення.

І що завтра все зміниться.

***

Марта не спала цієї ночі.

Вона лежала в ліжку, дивилася на стелю й думала. Думала про своє життя, про свої вибори, про свої жертви.

Вона думала про Київ, про свою маленьку квартирку, про кота Василя, про сусідку пані Галину. Вона думала про те, що ніколи більше не побачить їх.

Але вона також думала про Лоріана. Про його золоті очі, про його усмішку, про його руки, які тримали її, коли вона вчилася літати. 

Вона думала про те, що ніколи більше не відчує його тепла, ніколи більше не почує його голосу, ніколи більше не побачить його обличчя.

І це розривало їй серце.

Але вона знала, що це правильно. 

Вона знала, що це єдиний спосіб врятувати його. Вона знала, що це єдиний спосіб врятувати цей світ.

Вона підвелася з ліжка, підійшла до вікна й подивилася на зорі. Вони сяяли яскраво, наче обіцяли щось хороше.

- Я зроблю це, - сказала вона собі. - Я зроблю це заради нього. Я зроблю це заради всіх.

Вона повернулася в ліжко й заплющила очі.

Завтра все зміниться.

Але сьогодні вона мала відпочити.

Вона заснула, і їй снився Лоріан. Він стояв у полі, осяяному сонцем, і посміхався їй. Він тримав її за руки й шепотів:

- Я завжди буду з тобою.

Вона посміхнулася уві сні.

Але коли вона прокинулася, вона вже не пам'ятала, що снилося.

І це був перший знак того, що жертва вже почалася.