Частина 10. Спеціальне заняття

Спеціальне заняття проходило у Великій Церемоніальній Залі - найбільшій аудиторії академії. Вона могла вмістити до тисячі студентів, і сьогодні вона була заповнена вщерть. Навіть викладачі, які зазвичай нехтували подібними заходами, прийшли - вони стояли вздовж стін, схрестивши руки на грудях, із серйозними обличчями.

Зал вражав своєю величчю. Височенна стеля, розписана фресками з битвами драконів, підтримувалася колонами з чорного вулканічного каменю, інкрустованого золотом. У центрі зали розміщувалася кругла платформа з темного мармуру, на якій зазвичай виступали ректори. Навколо платформи висіли магічні світильники у формі драконячих голів, які сьогодні палали яскравіше звичайного - ніби відчували важливість моменту.

Студенти сиділи за факультетами: рубінові - ліворуч, смарагдові - праворуч, сапфірові - у центрі, аметистові - в найдальшому кутку (вони завжди трималися осторонь, вважаючи себе елітою). Кожен факультет мав свої кольори, і сьогодні зала виглядала як веселка, що зійшла з небес і вирішила посидіти на лекції.

Марта сиділа в першому ряду рубінового факультету. Поруч із нею сидів Елгар, який тремтів від хвилювання. Його рубінова луска блищала в світлі світильників, а очі були широко розплющені - він явно не очікував, що опиниться в центрі такої події.

- Марто, - прошепотів він. - Ти впевнена, що це гарна ідея? Я маю на увазі... ти ж будеш говорити перед усіма?

- Абсолютно впевнена, - відповіла вона, хоча всередині все тремтіло. - Якщо я хочу, щоб вони мені довіряли, я маю бути чесною.

- Але що, якщо вони не повірять? Що, якщо вони вирішать, що ти ворог?

- Тоді я доведу їм, що вони помиляються, - Марта посміхнулася, намагаючись виглядати впевненіше, ніж почувалася. - Я не здаюся так легко.

Елгар кивнув, але виглядав стривоженим. Він стиснув кулаки й прошепотів:

- Я буду поруч. Якщо що - я захищу тебе.

- Ти? - Марта здивовано глянула на нього. - Ти ж боїшся власної тіні.

- Боюся, - зізнався Елгар. - Але я боюся втратити тебе більше.

Марта відчула, як у грудях розливається тепло. Вона стиснула його руку.

- Дякую, Елгаре. Ти справжній друг.

Він почервонів і відвів погляд.

Тим часом на платформу вийшов Лоріан Золотий. Він був у парадній мантії - чорній, із золотими драконами, які виблискували справжнім вогнем. Його волосся було зібране в низький хвіст, а на обличчі застиг вираз урочистості та серйозності. Він виглядав як справжній правитель - величний, могутній і трохи лякаючий.

Але Марта знала, що під цією маскою ховається той самий чоловік, який минулої ночі дивився на неї з розгубленістю й теплом.

Лоріан окинув поглядом залу. Тиша впала миттєво. Навіть світильники пригасли, ніби відчуваючи його настрій.

- Сьогодні ми поговоримо про Древній портал, - почав він. Його голос лунав по всій залі, чіткий і впевнений. - Я знаю, що багато хто з вас чув легенди. Дехто вважає їх казками. Дехто - правдою. Але сьогодні я розповім вам усе, як є.

Він зробив паузу. У залі було чути, як дихають студенти.

- Портал був створений тисячу років тому трьома відьмами. Вони хотіли об'єднати світи - наш і світ людей, ельфів та інших рас. Вони вірили, що це принесе мир і процвітання. Але вони не знали, що по той бік порталу чекає дещо... жахливе.

Лоріан підняв руку, і в повітрі з'явилася магічна проекція. На ній було зображено портал - величезне коло, що світилося золотим. Навколо нього танцювали темні тіні — безформні, зловісні, з очима, що світилися червоним.

- Тіні, - продовжив Лоріан. - Істоти, які живуть між вимірами. Вони не мають тіл, але вони голодні. Вони живляться магією та емоціями. І коли портал відкрився вперше, вони прорвалися в наш світ.

Проекція змінилася. Тепер на ній були зображені руїни міст, палаючі ліси, дракони, що билися з тінями. Студенти затамували подих. Дехто відвернувся - картина була надто жахливою.

- Вони знищили три королівства, - тихо сказав Лоріан. - Перш ніж дракони змогли зупинити їх. Це була найкривавіша війна в нашій історії. І тоді відьми запечатали портал. Але це коштувало їм життя.

Він знову зробив паузу. Його погляд зупинився на Марті.

- Одна з тих відьом залишилася в цьому світі. Вона вийшла заміж за дракона й народила дітей. Її нащадки живуть серед нас. І один із них зараз тут.

Всі повернули голови до Марти.

Вона відчула, як тисячі очей дивляться на неї. Хтось із цікавістю, хтось із недовірою, хтось - із відвертим страхом. Вона відчула, як її серце калатає, як долоні стають вологими, а в роті пересихає.

Але вона випросталася. Вона не дозволила собі показати страх.

- Я - та сама нащадок, - сказала вона, підводячись. Голос тремтів, але вона говорила голосно й чітко. - Я - остання з роду тих трьох відьом. І я можу запечатати портал. Або відкрити його. Це залежить від мене.

У залі запанував гул. Студенти зашепотілися. Хтось крикнув:

- А звідки нам знати, що ти не ворог? Що ти не відкриєш портал і не знищиш нас?

- Бо я не хочу цього, - відповіла Марта. - Я хочу повернутися додому. Я хочу врятувати цей світ. І я не дозволю тіням перемогти.

- Але як ми можемо тобі довіряти? - вигукнув інший студент. - Ти ж з'явилася тут випадково! Ти могла бути послана тінями!

- Якщо б я була послана тінями, я б уже відкрила портал, - різко відповіла Марта. - Але я тут. Я навчаюся. Я допомагаю. І я готова довести, що я - не ворог.

Вона вийшла з-за столу й підійшла до платформи. Студенти розступилися, даючи їй дорогу. Вона піднялася на платформу й стала поруч із Лоріаном.

Він глянув на неї з гордістю.

- Марта Відьмівна, - сказав він. - Остання з роду. І я, як ректор академії, засвідчую: вона не ворог. Вона - наша надія.

- Але як ми можемо бути впевнені? - запитав декан сапфірового факультету, виступаючи вперед. Він був високим, худим драконом із синюватою лускою та холодними очима. - Як ми можемо бути впевнені, що вона не піддасться тіням? Що вона не зрадить нас, коли стане важко?