Частина 9. Ранок після

Наступного ранку Марта прокинулася з відчуттям, що її життя змінилося. Вона не знала, чи це добре, чи погано. Але відчуття було чітким.

Вона підійшла до дзеркала й глянула на своє відображення. Коротке руде волосся, зелені очі, сліди від подушки на щоці. Вона виглядала втомленою, але щасливою.

- Ти поцілувала ректора, - сказала вона собі. - Вдруге. Цього разу - в губи. Тепер ти офіційно у стосунках з драконом. Вітаю.

Вона засміялася. Сміх був нервовим, але радісним.

Вона вдягла мантію (з нашивками оленів, звісно) й вийшла в коридор. Студенти вже бігали, готувалися до пар. Хтось кричав, хтось сміявся, хтось випадково підпалив сусіда. Звичайний ранок в академії.

Марта пішла до їдальні. Там вона зустріла Елгара, який виглядав блідим і схвильованим.

- Марто! - вигукнув він, підбігаючи. - Ти чула? Ректор сьогодні оголосив, що буде спеціальне заняття з бойової магії. Для всіх курсів. Він сказав, що це терміново.

- Знаю, - Марта усміхнулася. - Я буду там.

- Ти? - Елгар витріщився. - Ти ж студентка-першокурсниця! Тобі ж не можна на старші курси!

- Мені можна, - сказала Марта. - Я особлива.

Вона підморгнула й пішла до столу.

Елгар залишився стояти з відкритим ротом.

У їдальні було людно. Марта сіла за стіл рубінового факультету, взяла тарілку з кашею (драконячою - вона світилася й диміла, але на смак була цілком нормальною) й почала їсти.

За п'ять хвилин до неї підійшов Лоріан.

Він виглядав краще, ніж минулої ночі. Відпочившим, спокійним, але в очах горів той самий вогонь, який Марта бачила, коли вони цілувалися.

- Марто, - сказав він тихо. - Можна тебе на хвилинку?

Вона підвелася. Всі студенти за столом завмерли й дивилися на них.

- Звісно, пане ректоре, - сказала Марта з усмішкою. - Що сталося?

Він узяв її за лікоть і відвів убік, де ніхто не міг почути.

- Я думав про те, що ти сказала минулої ночі, - прошепотів він. - Ти маєш рацію. Ми повинні зробити це разом. Я не можу захистити тебе, брешучи. Я не можу пожертвувати собою, якщо ти цього не хочеш. Але я прошу тебе про одне.

- Про що?

- Якщо стане надто небезпечно - пообіцяй, що ти підеш. Що ти повернешся додому. Що ти виживеш.

Марта подивилася на нього. Її серце стиснулося.

- Я не можу цього обіцяти, - сказала вона. - Тому що я не піду. Я залишуся. І ми впораємося.

Вона взяла його руку й стиснула.

- А тепер іди оголошуй своє спеціальне заняття. Я буду в першому ряду.

Вона відпустила його руку й повернулася до столу.

Лоріан стояв і дивився їй услід.

- Вона неймовірна, - прошепотів він.

- Що? - перепитав Кріспін, який стояв поруч.

- Нічого, - відповів Лоріан. - Я просто... думаю вголос.

Він пішов до виходу.

Кріспін глянув на Марту, потім на ректора, потім знову на Марту.

- Вона його з'їсть, - сказав він сам собі. - Я ж казав.