Частина 8. Бібліотека опівночі

Наступного дня Марта намагалася поводитися нормально. Вона ходила на пари (хоча майже нічого не чула), розмовляла з Елгаром (хоча не чула його відповідей), їла в їдальні (хоча не відчувала смаку). Вона чекала.

Лоріан весь день кидав на неї погляди. Він, здавалося, щось підозрював, але не питав. Він просто дивився - тим самим поглядом, який змушував її серце битися швидше.

Але вона не дозволяла собі думати про це.

Опівночі, коли академія затихла, Марта вийшла з кімнати й попрямувала до бібліотеки.

Бібліотека академії була найбільшою в королівстві. Вона займала цілий поверх, а її стелі сягали висоти десяти метрів. Книжкові шафи були такими високими, що до верхніх полиць діставалися тільки літаючи. Тут пахло старим папером, магією та таємницями. Сьогодні бібліотека була порожня - тільки тьмяне світло магічних світильників і тиша.

Марта сіла за стіл у дальньому кутку й чекала.

За десять хвилин до півночі двері відчинилися. До бібліотеки увійшла Агата Мудра - у своїй довгій сірій мантії, з палицею (хоча Марта підозрювала, що вона не кульгає, просто любить ефектно з'являтися) та з тим самим в'язанням у руках.

- Ти рано, - сказала Агата, сідаючи навпроти. - Я люблю пунктуальність.

- Я люблю правду, - відповіла Марта. - Ви знаєте, чому я вас покликала.

- Знаю, - Агата зітхнула. - Ти чула розмову ректора та декана.

- Так. Вони брехали мені. Портал активується не через три місяці, а через три тижні. Чому? Чому вони приховали це від мене?

Агата довго мовчала. Вона дивилася на Марту своїми бурштиновими очима, і в її погляді була суміш жалю, турботи та чогось старого, як сам світ.

- Тому що вони бояться, - нарешті сказала вона. - Лоріан боїться за тебе. Кріспін боїться за академію. А я... я боюся того, що ти можеш дізнатися.

- Що я можу дізнатися?

- Справжню причину, чому портал був запечатаний, - Агата поклала в'язання на стіл. - Його створили твої предки, три відьми. Вони об'єднали свої сили, щоб відкрити шлях між світами. Але вони не знали, що по той бік порталу чекає дещо... жахливе.

- Що? - Марта відчула, як холод пробігає по спині.

- Тіні, - прошепотіла Агата. - Істоти, які не мають форм. Вони живуть між світами, живляться магією та емоціями. Коли портал відкрився вперше, вони прорвалися в наш світ. Вони знищили три королівства, перш ніж дракони змогли їх зупинити. Твої предки запечатали портал, але ціною власного життя. Одна з них залишилася в цьому світі, вийшла заміж за дракона й народила дітей. Інші дві повернулися на Землю, щоб захистити своїх нащадків. Ти - остання з роду, Марто. Ти та, хто має вирішити: відкрити портал і знищити тіні назавжди, або запечатати його й залишити все як є.

Марта сиділа мовчки. Вона перетравлювала інформацію.

- Тіні, - повторила вона. - Які живуть між світами і хочуть прорватися сюди.

- Так.

- І я можу їх зупинити?

- Якщо навчишся контролювати свою силу. Якщо обереш правильний шлях. Якщо не піддасися страху.

- А що обрав Лоріан?

Агата важко зітхнула.

- Він хоче захистити тебе. Навіть якщо доведеться пожертвувати собою. Він уже готує ритуал, який дозволить йому взяти твою силу на себе. Він хоче запечатати портал сам, без тебе. Щоб ти могла повернутися додому.

Марта відчула, як у грудях щось стиснулося. Вона згадала слова Лоріана: «Я не дозволю їй постраждати. Навіть якщо доведеться пожертвувати собою».

- Він дурень, - прошепотіла вона.

- Можливо, - Агата посміхнулася. - Але він дурень, який тебе любить.

Марта відвела погляд. Вона не знала, що відповісти. Вона відчувала, як у ній борються різні почуття: гнів, образа, страх, і водночас - тепло, яке розливалося по грудях, коли вона думала про Лоріана.

- Що мені робити? - запитала вона.

- Вирішувати, - відповіла Агата. - Але не поспішай. У нас є три тижні. Я навчу тебе всього, що знаю. А потім ти обереш свій шлях.

- Якщо я не встигну? Якщо портал відкриється сам?

- Тоді ми всі загинемо, - просто сказала Агата. - Але я вірю в тебе, Марто. Ти сильніша, ніж думаєш.

Вона підвелася, взяла в'язання й попрямувала до виходу. Біля дверей вона озирнулася.

- І ще одне, дитино. Лоріан не просто ректор. Він - нащадок того дракона, який одружився з твоєю прабабусею. Ваші роди пов'язані віками. Можливо, тому ти його поцілувала. Можливо, тому він не зміг тебе забути.

Вона вийшла. Марта залишилася сидіти в тиші бібліотеки.

Їхні роди пов'язані?

Вона засміялася. Тихо, майже беззвучно.

- Отже, я поцілувала далекого родича? - прошепотіла вона. - Чудово. Просто чудово.

Але вона знала, що це неправда. Це було щось більше. Щось, чого вона ще не розуміла.

Вона підвелася й вийшла з бібліотеки. У коридорі було темно, але вона бачила - завдяки магії, яка дедалі сильніше проявлялася в ній.

Вона йшла до кімнати, але на півдорозі зупинилася.

Перед нею стояв Лоріан.

Він виглядав втомленим. Його волосся було розпатланим, мантія розстебнута, очі червоні - ніби він не спав кілька ночей.

- Марто, - сказав він. - Я знаю, що ти була в підвалах. Я знаю, що ти чула нашу розмову.

- І ти мовчав? - її голос звучав різко, але він тремтів. - Весь день ти мовчав. Чекав, поки я сама прийду.

- Я не знав, що сказати, - він зробив крок до неї. - Я боявся, що ти зробиш дурницю.

- Я вже зробила дурницю. Я поцілувала тебе в ніс, - вона гірко усміхнулася. - І тепер я не можу перестати думати про це.

- Марто...

- Три тижні, Лоріане. У нас три тижні. А ти хотів захистити мене, брешучи. Ти хотів пожертвувати собою, щоб я повернулася додому. Але я не хочу повертатися додому, якщо ти загинеш. Розумієш? Я не хочу.

Вона підійшла до нього. Цього разу вона не питала дозволу. Вона взяла його обличчя в долоні й подивилася в очі.

- Ми зробимо це разом, - сказала вона. - Ми закриємо портал. Ми знищимо тіні. І ми виживемо. Тому що я не дозволю тобі померти. Зрозумів?

- Але...