Частина 5. Ніч після розмови

Марта не спала.

Вона лежала в своїй новій кімнаті в гуртожитку - кімнаті 13 на третьому поверсі. Кімната була маленькою, але затишною: кам'яні стіни, вузьке вікно з видом на двір академії, ліжко з важкими шовковими простирадлами (дракони любили розкіш), старий дубовий стіл та шафа для мантій. На стіні висів портрет попереднього мешканця – якогось дракона, який випустився сто років тому. Портрет спав і мирно хропів.

Марта дивилася на стелю, на якій магічні світлячки малювали візерунки. Вони сьогодні малювали щось схоже на портал - коло, що світилося золотим. Марта не знала, чи це випадковість, чи світлячки щось знали.

Вона думала.

Про дім. Про Київ. Про свою маленьку квартирку на Подолі, про клієнтів, про кота Василя (якого залишила сусідці пані Галині). Вона сумувала. За рідними запахами, за звуками, за звичним ритмом життя.

Але водночас вона відчувала, що тут, у цьому дивному світі драконів, у неї з'явилося щось, чого в неї ніколи не було на Землі.

Мета.

Вона завжди жила одним днем. Робота, дім, серіали, знову робота. Вона не думала про майбутнє. А тепер у неї була мета: навчитися контролювати силу, запечатати портал, повернутися додому.

І, можливо, кохання.

Але про кохання вона вирішила подумати завтра. Сьогодні вона занадто втомилася, щоб закохуватися в золотого дракона, який приймає ванну з качечками.

Вона заплющила очі.

І в ту ж мить побачила сон.

Їй снився портал. Величезний, сяючий, оточений полум'ям. Він стояв посеред пустелі, а навколо нього танцювали тіні. Чиїсь голоси шепотіли її ім'я:

- Марто... Марто... повернись до нас...

Вона хотіла підійти ближче, але не могла зробити й кроку. Її ноги приросли до землі.

- Хто ви? - запитала вона.

- Твої предки, - відповіли тіні. - Ті, хто створив портал. Ми чекали на тебе. Ти - остання. Ти маєш завершити те, що ми почали.

- Що я маю зробити?

- Вибрати.

- Що вибрати?

- Свій світ. Або цей.

Сон закінчився. Марта прокинулася від того, що хтось стукав у двері.

- Вставай! - почувся голос Елгара. - Перша пара! Ректор чекає на нас у лабораторії!

Марта подивилася на вікно. За вікном тільки-но сходило сонце, рожево-золоте світло заливало двір академії.

- О сьомій ранку? - простонала вона. - Він що, ненормальний?

- Він дракон, - відповів Елгар. - Дракони не сплять.

- Я - відьма. Відьми сплять.

- Ти тепер студентка.

- Прокляття, - Марта накрила голову подушкою.

Але вона встала. Бо обіцяла.