Частина 4. Марта отримує драконячий паспорт і дізнається, що портал - не головна проблема

Минув тиждень відтоді, як Марта Відьмівна впала у ванну ректора. За цей час вона встигла:

1. Заповнити тридцять сім анкет для отримання статусу «тимчасово переміщеної магічної особи». Три з них були відхилені через те, що в графі «стать» вона написала «відьма, а це взагалі окрема категорія». Чиновники з магічного департаменту досі сперечалися, чи можна вважати це образою.
2. Отримати студентську мантію, яка була їй величезною, бо дракони всі на голову вищі. Марта вирішила проблему по-своєму: вкоротила мантію ножицями, підперезала мотузкою (бо пояс губився в складках) і нашила на неї нашивки з оленями на лижах. Викладачі охнули. Студенти захотіли такі самі. Через тиждень в академії був дефіцит нашивок, а місцевий кравець, гном на ім'я Золотобород, заробив на цьому статок і відкрив другий магазин.
3. Дізнатися, що драконячий студентський квиток світиться в темряві та пищить, якщо його власник запізнюється на пари. Марта використала це, щоб будити Елгара щоранку: просто клала свій квиток біля його подушки, і коли лунала перша пара, квиток починав верещати так, що прокидалися навіть сусіди з четвертого поверху. Елгар ненавидів її за це. Але прокидався вчасно.
4. Відвідати сім занять з Елгаром Рубіновим, який намагався полагодити портал, і кожного разу створював щось нове: то фонтан із газованою водою, то стадо світлячків у формі сердець, то фонтан із газованою водою (дракони обожнювали бульбашки, тому фонтан простояв три дні, перш ніж його випадково не випив декан смарагдового факультету), то одного разу – справжнього маленького дракончика, який виявився проекцією його внутрішнього страху перед іспитами.

Портал не працював.

Він блимав, іскрив, іноді викидав дивні предмети (наприклад, одну ліву шкарпетку невідомого походження або букет квітів, які співали оперу), але не відкривався. Марта вже звикла до думки, що застрягла тут надовго. Можливо, назавжди.

- Я здамся, - сказав Елгар у п'ятницю ввечері, сидячи на підлозі лабораторії. Його рубінова луска тьмяно блищала в світлі магічних світильників. - Я ніколи не зможу це полагодити. Я бездар.

- Не кажи так, - Марта сіла поруч. Вона вже трохи звикла до цього нещасного дракона. Під його боязкістю ховалося добре серце. - Ти просто... талановитий в іншому.

- В чому? Підпалювати все навколо?

- В тому, щоб створювати несподіванки, - Марта усміхнулася. - Знаєш, на Землі є таке поняття - «креативне мислення». Ти ним володієш на всі сто.

Елгар глянув на неї з надією. Потім знову понурився.

- Ректор мене відрахує. Він вже дав мені сім попереджень.

- Не відрахує, - впевнено сказала Марта. - Я йому не дозволю.

- Ти йому не дозволиш? - Елгар витріщився. - Ти ж тиждень тут. Він тебе на дух не переносить.

- О, це ти ще не бачив, як він на мене дивиться, коли я входжу до їдальні, - Марта хитро примружилась. - У нього очі аж іскряться. Я думаю, це прихована симпатія.

- Чи приховане бажання тебе вбити, - пробурмотів Елгар.

- Іноді це одне й те саме, - філософськи зауважила Марта. - Особливо в драконів. Ви ж істоти вогняні, ваші емоції – це завжди полум'я. Кохання, ненависть, лють – все виражається однаково: димом і бажанням щось підпалити.

- Ти надто багато думаєш про ректора, - зауважив Елгар.

- Я взагалі багато думаю, - відповіла Марта. - Це моя проблема.

Вона підвелася, струсила пил із мантії (яка, звісно, одразу вкрилася новим пилом, бо лабораторія була брудною) і попрямувала до виходу.

- Завтра прийдеш знову? - тихо запитав Елгар.

- Звісно, - Марта озирнулася. - Хто ж ще врятує тебе від відрахування? Декан смарагдового факультету? Він тебе боїться.

- Чого він мене боїться?

- Ти створив портал між світами, коли намагався зробити захист. Це рівень архімага, Елгаре. Ти просто ще не знаєш своєї сили. Але вона в тобі є. І одного дня ти здивуєш усіх.

Елгар глянув на неї так, ніби вона сказала, що він - обраний. Можливо, так воно і було. Можливо, саме тому портал обрав його. Можливо, саме тому Марта опинилася саме тут.

Але це були думки для іншого вечора.

***

Тим часом у кабінеті ректора Лоріан Золотий сидів за столом і дивився на купу документів. Перед ним стояла склянка з чимось міцним, але він не пив. Він думав.

Про неї.

Про цю руду відьму, яка з'явилася нізвідки, поцілувала його в ніс, а тепер ходить академією так, ніби володіє цим місцем. Вона сміється над викладачами, жартує зі студентами, а минулого разу на занятті з алхімії випадково створила зілля, яке зробило всіх драконів у аудиторії фіолетовими на три години.

Фіолетовими.

Ректор відповідав за репутацію академії. А тепер у королівстві ходили чутки, що в них з'явився новий вид драконів - бузковий.

- Вона мене вб'є, - пробурмотів Лоріан у склянку. - Не фізично, а морально.

Один дипломат з сусіднього королівства навіть надіслав листа з проханням продати кілька екземплярів для зоопарку.

Лоріан спалив того листа власноруч.

- Вона мене вб'є, - пробурмотів Лоріан у склянку. - Не фізично, а морально. Я стану посміховиськом усього драконячого світу. Мене будуть згадувати як ректора, якого поцілувала відьма в ніс, а потім вона зробила всіх фіолетовими.

Він зробив ковток. Вогненна вода обпекла горло, але не принесла полегшення.

У двері постукали.

- Увійдіть.

До кабінету зайшов декан Кріспін Зеленокрил. Він виглядав стривоженим -  навіть більше, ніж зазвичай. Його мантія пульсувала темно-зеленим, що означало сильне занепокоєння.

- Пане ректоре, у нас проблема.

- Якщо ця проблема на ім'я Марта, то я не хочу її чути, - відрізав Лоріан.

- На жаль, проблема саме з нею пов'язана, але не так, як ви думаєте, - Кріспін підійшов до столу й поклав перед ректором старовинний сувій. - Сьогодні вранці я робив планову перевірку магічного фону академії. Виявилося, що присутність Марти... змінює щось у самій структурі магії цього світу.

- Що означає?

- Ось, подивіться, - Кріспін розгорнув сувій. Там була діаграма, яка світилася різними кольорами. - Рівень міжвимірної магії зріс на триста відсотків з моменту її появи. Вона – не просто випадкова попаданка. Вона... ключ.