Частина 3. Марта знайомиться з драконячим дрескодом і порушує всі правила

Коридор академії нагадував Марті музей сучасного мистецтва після вибуху, змішаний із середньовічним замком та науково-фантастичною лабораторією. Скрізь висіли портрети колишніх ректорів, які, звісно ж, ворушилися. Один, лисенький дідусь із розкішними вусами, підморгнув Марті, коли вона пробігала повз. Інший, суворий дракон у обладунках, показав їй кулака.

- Не звертай уваги, - сказав портрет третього, який саме їв уявний пиріг. - Він усім показує. Ще з часів війни з гоблінами звичка.

- Дякую за пораду! - крикнула Марта на бігу.

- І не бігай коридорами! - гукнув їй услід дідусь з вусами. - Тут підлога слизька! Минулого тижня один студент розігнався, влетів у статую, а статуя виявилася справжнім закам'янілим драконом! Той прокинувся і з'їв його сніданок!

- А студент?

- А студент залишився без сніданку! Бідолаха голодував до обіду!

Марта бігла. Вона бігла не тому, що боялася - відьми не бояться драконів, відьми бояться, коли в холодильнику закінчується сир. Вона бігла тому, що їй потрібно було знайти місце, де можна перевести подих і подумати.

Стіни академії були складеними з темного каменю, який ледь світився зсередини - це була вулканічна порода, насичена магічною енергією. Подекуди з каменю стирчали кристали – вони слугували накопичувачами енергії для захисних заклять. Підлога виблискувала, ніби її щойно натерли воском – насправді її натирали гобліни-прибиральники щоночі, і це було їхнє улюблене заняття (після сну та скарг на життя). А в повітрі пахло старими книгами, магією та... шашликом? Ні, це просто дракони снідали. Дракони взагалі багато їдять. І завжди. І це створювало в академії неповторний аромат смаженого м'яса, який тримався на всіх поверхах.

- Куди ти біжиш, малий? - гукнув їй услід здоровань із лускою на щоці. Він саме вийшов із дверей із написом «Їдальня №3: для тих, хто любить їсти багато». - Ти новенький?

- Ні, - відказала Марта, зупиняючись. - Я просто... шукаю туалет.

- Туалет там, - дракон показав пальцем у кінець коридору. - Але будь обережний, там гоблін-прибиральник зранку випив. Він зараз усім душі виймає. В прямому сенсі.

- Дякую за пораду, - Марта чемно кивнула й рушила далі, але вже повільніше.

Вона заглянула у вікно. За склом був двір академії: величезний, із фонтаном у вигляді дракона, що плювався вогнем (символічно), лавами для студентів та величезним розкладом занять, написаним на камені. Марта спробувала прочитати - текст світився золотими літерами й повільно змінювався.

«Перша пара: Бойова магія (ректор Лоріан Золотий). Аудиторія 404.»

Марта здригнулася.

«Друга пара: Історія драконячих війн. Викладач: Агата Мудра. Захопіть із собою сніданок, лекція довга.»

«Третя пара: Основи польотів. Для першокурсників. Обов’язково мати при собі страхувальний амулет. Попереджаємо: минулого тижня троє студентів упали в озеро. З ними все добре, але амулети врятували їм життя.»

«Четверта пара: Прикладна алхімія. Обережно з інгредієнтами. Запам'ятайте: сірка та сміхотворний газ не змішуються. Пам'ятайте про це, будь ласка. Ми серйозно.»

- Ну що ж, - прошепотіла Марта. - Ти в академії драконів. Ти відьма. Ти щойно поцілувала ректора в ніс. Життя прекрасне, якщо дивитися на нього під певним кутом. Наприклад, зсередини пляшки.

Вона хотіла піти далі, коли за спиною почулися кроки. Чіткі, важкі, з легким брязкотом обладунків.

- Ви! Зупиніться!

Марта обернулася. До неї йшов чоловік у сріблястій мантії. Його обличчя було вкрите дрібною лускою (смарагдового відтінку), а очі світилися зеленим, наче два ліхтарі. Він тримав у руці сувій, який сам себе розгортав, і перо, яке писало в повітрі, фіксуючи кожне його слово.

- Ви та особа, яка незаконно проникла на територію академії? - запитав чоловік, зупиняючись за два кроки від Марти.

- Я не проникала, мене призвали, - відповіла Марта. - Це величезна різниця.

- Призвали? - чоловік підняв брову. Луска на його брові теж піднялася. - Хто вас призвав?

- Якийсь рубіновий дракон на ім’я Елгар. Він намагався зробити закляття захисту, а зробив портал.

- А... Елгар, - чоловік сумно похитав головою. - Це багато що пояснює. Я - декан смарагдового факультету, Кріспін Зеленокрил. І ви, юначе, порушили одразу кілька правил академії.

- Яких? - здивувалася Марта.

- По-перше, у вас немає драконячої форми. Це порушення статуту академії, параграф 7, пункт 3. По-друге, ви бігаєте коридорами, що заборонено правилами внутрішнього розпорядку, параграф 12, пункт 1. По-третє... - Кріспін придивився до її светра. - Що це за істоти на вашому одязі?

- Олені. На лижах, - відповіла Марта. Вона вже звикла, що її светр привертає увагу. Ще в Києві на неї показували пальцем, але там хоча б знали, що таке олені. - Це така земна тварина.

- Вона небезпечна?

- Тільки якщо ви - морква.

Декан замислився. Його мантія легенько пульсувала зеленим світлом – це означало, що він активно користувався магією, щоб просканувати Марту на предмет загроз.

- Слухайте, - сказала Марта, намагаючись звучати якомога переконливіше. - Я не хочу нічого поганого. Я хочу повернутися додому. Але поки ваш рубіновий геній не полагодить портал, мені потрібно десь жити. Можна мені просто... пожити тут? Я не буду заважати. Я навіть можу допомагати. Я відьма, до речі.

- Відьма? - Кріспін відступив на крок. - Ви - відьма?

- Так. Ліцензована. Спеціалізація - побутова магія. Чищу труби, виганяю привидів з унітазів, настроюю магічні холодильники. У вас тут таке є?

- У нас тут, - декан кашлянув, - взагалі-то академія драконів.

- І що, у драконів не забиваються труби? - здивувалася Марта. - Не лопаються крани? Не з'являються привиди в туалетах? Бо якщо так, то ви втрачаєте чудового фахівця.

- У нас, - Кріспін зробив паузу, ніби підбираючи слова, - є гобліни-прибиральники.

- Гобліни, які п'ють зранку? - перепитала Марта. - Ті самі, що виймають душі? Ви впевнені, що це найкращі фахівці для сантехніки?