6

Чому ці портрети на мене дивляться? Я їх не боюся, бо не бачу облич. Цікавість бере своє. Я пробую дістатися до одного портера, щоб його зняти і роздивитися ближче. Високо. Я тягнуся, але лише кінчиками пальців дістаю  до рами. Пробую відірвати від стіни, розгойдати, щоб портрет впав. Не дістаю. У вухах шумить. Що це? Гул перетворився на сміх. Вони з мене сміються! Ні! Мені страшно! 

     Я розплющила очі за кілька секунд до будильника. Нічні жахіття мене замучили. В якому б стані я не засинала, щоразу ті портрети. Стараюся не звертати увагу, але щоночі відчувати страх не з приємних занять. “Добре, Крісто, що боїшся лиш уві сні, а не наяву!” - пробурмотіла сама собі і пішла збиратися на сніданок з босом. Вибір зупинився на легкому літньому платті кольору морської хвилі. Нічого зайвого не оголено, майже вчительський варіант. Волосся розплела, лише злегка заколола назад невидимками. 

• До неофіційного сніданку з босом Алексом батьковичем готова!

    Я вийшла з кімнати і попрямувала в їдальну. Алекс вже там. Сидить за своїм великим столом і щось розповідає Люсі. Ого, начальник! Його пиха така ж велика, як стіл. Жінка уважно слухає, а він ніби її вичитує за щось. 

    Я приготувалася переступити поріг, бо Алекс вже сто відсотків краєм ока побачив, що я є, але мій мобільний в руці запищав. Віктор Борисович. Я не можу не взяти трубку від боса, тому зупинилася майже в порозі і натиснула зелену трубку.

• Доброго ранку, Вікторе Борисовичу! Як Ви?
• Крісто, ми ж домовлялися, що  просто Віктор!
• А ситуація неоційна?

• Хочу вибачитися за вчорашнє. 
• Тоді прийнято, Вікторе! - трохи незвично і ніжно відповіла я.
• Не вмію я пити на рівні з Алексом. Сам не знаю, як так получилося. Момент і все. В тебе все гаразд?
• Так, все чудово, дякую.
• Я планую в п’ятницю навідатися на твій об’єкт, тому можу тебе забрати додому.
• Це було б чудово. Тоді до п’ятниці.
• До п’ятниці, Крісто.

    Я вибила вхідний дзвінок попрямувала до столу. Холодний погляд зелених очей Алекса пронизував мене наскрізь. Він чимось обурений. Може Люсі провинилася чи ще хтось з прислуги?

• Доброго ранку! - сказала я.
• Сідай, бо кава вистигне! - наказовим тоном відповів Алекс.

    Я відсунула стілець і сіла за стіл. Він мовчки накинув собі і мені по частині омлету і салат.

• Їж.
• Можна спершу каву? - запитала я, беручи в руки чашку.

    Алекс промовчав, лише злегка кивнув головою. Не сподівалася я на такий перепад настрою. Ніби вчора ввечері був один Алекс, а сьогодні - інший, його брат-близнюк. Так, Крісто, ти передивилася фільмів.

    Не зкпиняючи трапезу, Алекс запитав:

• Як Віктор?
• Вибачився за вчорашнє.
• За що саме?
• Що не може на рівні з тобою пити, - випалила жартуючи я.
• Ви мене обсудили?
• Навіть не пробували.
• І не пробуйте, - твердо відповів Алекс.

   Я вирішила промовчати, щоб не потрапити під роздачу. Бачу, що Алес не в настрої. Може не звик так рано прокидатися?

• В тебе з усіма офіційно-неофіційно? - запитав Алекс після невеликої паузи.
• Що саме? - не зрозуміла я.
• Ситуації, сніданки, ще щось?
• Тобто?
• Не знаю. Може треба десь записуватися, щоб з тобою поспілкуватися офіційно чи неофіційно?
• Про що мова?
• Сама подумай! - майже крикнувши сказав Алекс.

   Його слова мене ображають. Якби не стату боса, я б не стрималась і щось відповіла, але мені потрібна робота. Мої гроші закінчуються, а плата за квартиру не за горами. Заспокоюючи себе, що в Алекса просто поганий настрій, я заховала свою гордість десь далеко і просто промовчала. Не знаю, чи це хороший вчинок, чи помилка.

    Не дочекавшись моєї відповіді, Алекс побажав мені смачного, встав з-за столу і пішов. Що це було? 

    Апетит і настрій дорівнюють нулю. Я поринула в роботу, щоб якось забути, дочекатися п’ятниці і поїхати звідси. Може вдасться переконати Віктора Борисовича не жити тут, а працювати в офісі.

      Нічні жахіття, документи, знову нічні жахіття,  документи і настала п’ятниця. Алекс так зі мною після того сніданку і не заговорив. Уникав. А може, це я його уникала? Моя вина мені не зрозуміла. Міг би і вибачитися. Злоба пробивала мене до кісток, так хотілося зарядити по його самовдоволеній пиці. Хам! 

    Я чекала приїзду Віктора від ранку, тому валізу з речами взяла в альтанку, щоб більше не повертатися в дім. Думаю, що вихідні подалі звідси впорядкують мої думки, повернуть до нормального самопочуття.

     Машина Віктора заїхала на парковку. Я дописувала звіт, а бригада ще працювала. Якби були в офісі, то моя робота закінчувалася б за годину. Думаю, якщо витримала стільки, то залишилося найменше.

• Крісто, радий тебе бачити! - привітався Віктор і обійняв мене. 

   Після історії в нічному клубі ми ще кілька разів зідзвонювалися і бесіда завжди переходила з роботи на особисте. Мені подобається спілкування з Віктором як з людиною. Він добрий, щирий (здається), привітний, симпатичний, при посаді, думаю, в такого можна закохатися. Я кілька разів питала в свого серця, чому воно не йокає, чи що там треба для кохання, але серце говорити, на жаль, не вміє. Кажуть, що змусити покохати не можливо, тому, якщо так піде надалі, будемо тренуватися влюблятися в свого боса.

• Бачу, що ти мене чекала, - зауважив Віктор, вказуючи на валізу.