Розділ 1

Тільки-но зайшовши додому, Люсі кинулася на шию матері:

- Нарешті серйозна справа!

Амелі не поділяла захоплення доньки. Дочекавшись, поки перший порив емоцій мине, вона зауважила:

- Серйозна справа - це серйозна відповідальність.

Від своєї матері, француженки за походженням, Люсі успадкувала чорне волосся, шарм і знання французької мови. Характером вона пішла у батька, і саме це змушувало Амелі стримано ставитися до бурхливих емоцій своєї доньки.

Батько Люсі, капітан дальнього плавання у відставці, окрім залізної волі мав схильність до авантюр. Ці дві якості дивним чином поєднувалися у високому сивому чоловіку зрозкішними вусами.

Саме схильність до авантюр привела його до берегів Франції, де він познайомився з Амелі та умовив її вийти за нього заміж.

Тоді вони були молодими, принаймні Амелі, і кохання. що спалахнуло між ними, зіграло свою роль.

Хтозна, чи шкодувала Амелі за своїм рішенням, та вона ніколи цього не виявляла.

На Батьківщині Михайла вона стала матір'ю чарівної доньки. наскільки змогла, встановила у своєму домі французькі порядки, і тепер вирізнялася серед співвітчизниць Михайла хіба що легким акцентом і витонченим смаком у підборі гардеробу.

Маючи у своєму активі суміш українських, французьких, а також турецьких, єврейських та ще бозна-яких генів, Люсі завдавала своїй стриманій і витонченій матері чимало клопоту.

За переказами, прапрапрадід Люсі одружився з полоненою турчанкою, і східний колорит зіграв не останню роль у формуванні характеру батька Люсі і самої дівични.

Закінчивши Академію внутрішніх справ, Люсі встигла завербуватися до миротворчого континенту, і три місяці годувала комарів, гедзів та хтозна-кого-ще у Центральній Африці. Повернувшись, вирішила, що з неї досить, і хочеться чогось більш вишуканого, та відкрила приватне детективне агентство.

Тепер сумніви щодо вибору донькою життєвого шляху виникли не тільки у її матері, але й у батька також. Він скептично ставився до того, що донька, з її вибуховим характером, зможе опанувати всі тонкощі детективної справи. Як відомо, робота детектива вимагає тиші і холодного розуму, що зовсім не відносилося до Люсі.

Та як не дивно, з першими замовленнями Люсі впоралася добре. Щоправда, стосувалася вони пошуку домашніх тварин. Люсі знайшла пітона, який втік від фотографа і надумав оселитися у ванній кімнаті одній квартир багатоповерхівки по сусідству, та кота, який сподобався дітлахам на дитячому майданчику і вони затягли його додому.

Щоправда, за кота хазяїну квартири довелося заплатити викуп, оскільки кіт був без ошийника, і справжній хазяїн не міг довести, що тварина належить саме йому.

Третьою знахідкою Люсі була канарка, а точніше, кенар. Через недбалість господаря він вилетів на вулицю взимку і мало не замерз, оскільки його пташиний організм не був пристосований до суворих умов. Його підібрала поодинока жінка похилого віку, віднесла додому та виходила, і тепер на знак вдячності кенар оголошував її помешкання чарівним співом і нецензурною лайкою.

Бідолашна бабуся не знала, що з ним робити далі, і хазяїнові навіть не довелося платити викуп за свого улюбленця. Та все ж таки він побажав віддячити жінці, запросивши її до кафе поїсти морозива. Пізніше Люсі дізналася, що жінка йому настільки сподобалася, що вони стали товаришувати і навіть, грішним ділом, збиралися побратися.

Дізнавшися про цю історію, Амелі спробувала спрямувати свою схильну до пошуку пригод доньку на більш безпечний шлях, натякаючи, що Люсі могла б стати непоганою свахою. Та її натяки не досягли мети, оскільки на даному етапі свого життєвого шляху Люсі бачила себе приватним детективом, і ніяк інакше.