Артикул 4.

- Здається, я його кохаю! До нестями, до втрати пульсу… Як стріну поглядом цей мужній і водночас граційний стан, аж дихати перестаю. І марю. Марю про наше з ним довге та щасливе майбутнє, в якому він дивиться на мене таким самим шаленим поглядом. О-о-о, ти й не уявляєш, як це нестерпно боляче: бачити в його очах лише зневагу, гнів і байдужість. Він нещадно нищить мою душу, змушує серце горіти в агонії, тримаючись за останню соломинку надії. Я гину. Потихеньку, помалу зовсім одна згораю у своїх невзаємних почуттях…

- Ти перебільшуєш, – закотивши втомлено очі, перебила Наталі.

- Зовсім ні! Це ти не спроможна зрозуміти всієї глибини та щирості мого кохання.

- Він – лорд! А ти – простачка, – з гіркотою в голосі нагадала дівчина. - Гадаєш, батько йому дозволив би поєднати своє життя із безрідною? Не годуй себе смішними надіями, краще повернись у реальність і подумай про навчання!

Сидячи у глядацькій залі, я з німим захопливим трепетом спостерігала за тим, що відбувалось на розкішній сцені столичного театру, де розгортались події романтично-трагічної історії кохання молодої провінційної дівчини Ісси. Вона, на нещастя, зацікавилась владоносним самозакоханим юним лордом Стефаном, що навчався з нею в одній академії, лиш на курс вище. Її почуття були абсолютно невзаємними, ба більше, сам Стефан збирався зробити своєю вічною супутницею по життю леді Розалін – тендітну, мов квітка, дочку заморського графа, котра приїхала на навчання за програмою обміну студентів. Загалом уся історія була заплутана та мала трагічну кінцівку: Ісса, дізнавшись про весілля коханого, вбила його та себе, заразом. Проштрикнула груди хлопця мечем, насадивши й себе на вбивче вістря. Закінчилась вистава словами: «Кохання лікує, коли воно взаємне та щире; але вбиває, коли стирається межа між ніжністю та залежністю…».

- Я дещо розчарована кінцівкою, та, загалом, мені все сподобалось. Принаймні не шкодую, що витратила не це свій єдиний вільний вечір, – ділилася враженнями Нерея.

- Ісса вчинила геть нелогічно. Адже ж могла вбити Розалін, а потім зайняти її місце, підставивши плече вбитому горем Стефану, – розмірковувала вголос Тенея.

- Вона його зовсім не кохала, як на мене, – вставила і я свої п’ять монеток, - і вбила не задля возз’єднання, а через гнів і заздрість. Ісса не могла не знати, що за гріх Єрей віддасть її душу водам Забуття, а Стефана прийме до свого небесного царства. Отже, однаково на них чекала розлука. Сама дівчина весь час діяла імпульсивно та самозакохано. Її занадто сильно захопив дух суперництва, і коли найпопулярніший лорд проявив цікавість до її вічного ворога, цей дух набув сили справжнього божевілля. Всі дії Ісси вказували на наявність у неї когнітивного дисонансу. Він і став причиною злочину.

Дівчата мене вислухали, та відповіли не одразу. Схоже, вони подумки переосмислювали побачене та почуте.

- У твоїх словах є доля логіки, – все ж погодилась Нерея, після чого, округливши очі, вказала пальцем кудись убік: - Це ж лорд Сеттер там? Чи в мене почались галюцинації?

Прослідкувавши за поглядом подруги, і справді вгледіла ректора, що ледве тримався на ногах, підпираючи собою стіну дорогого ресторану «Лейнес».

- Я підійду! – кинула подругам, уже направляючись до п’яного принца.

- А, може, не треба? – зі сумнівом у голосі поцікавилась Тенея.

Обидві подруги зостались стояти біля центрального входу до театру. Я ж, чомусь схвильована, не змогла пройти повз лорда Арсена, що зараз здавався достатньо вразливим. Перебігла через дорогу, пройшла ще близько шістдесяти метрів через невеличку площу й опинилась, майже, обличчя в обличчя з Його Високістю. Чоловіка моя поява здивувала. Похмуро роззирнувшись, він неприязно запитав:

- Студентко, що ви тут робите? – голос звучав напрочуд упевнено, що йшло усупереч із нестриманими рухами чоловічого тіла та несильним запахом алкоголю.

- Вирішили провести з дівчатами вечір за переглядом вистави. Вона щойно закінчилась. Ми вийшли на вулицю, побачили вас, я вирішила, що вам потрібна допомога…

- Неправильне рішення, – роздратовано перебив чоловік, раптом відвернувшись від мене. Почувся глухий стогін.

- Вам знову зле? – запитала стривожено.

- Ідіть звідси. Повертайтесь із подругами до академії!

- Але ж… – спробувала заперечити.

- Геть! – прикрикнув на мене лорд Сеттер.

І вийшло це в нього так голосно, що декілька перехожих, злякано здригнувшись, розбіглись у різні сторони. І я зробила б те ж саме, якби пильне око не зловило момент, коли чоловік, похитнувшись, ледве не впав. Притримавши ректора обома руками за талію, важко зітхнула та попросила:

- Активуйте портал, я піду від вас лише після того, як переконаюсь, що все гаразд, і про вас є кому подбати.

- Ну що за впертість?! – безсило зітхнув принц.

- Усі питання до виробника, – спробувала віджартуватись, після чого поквапила: - Зі сторони ви виглядаєте, мов п’янюга. Сумніваюсь, що це зіграє на користь вашій бездоганно чорній репутації. Тому творіть свій портал і вшиваймося звідси.

- Не можу, – видавив крізь зуби Арсен, - зараз моя магія не стабільна.

Трохи порозмірковувавши, витягнула з кишені одноразовий телепорт і, крикнувши дівчатам «повертайтесь без мене», активувала його, уявивши кабінет лорда Арсена Сеттера.

- Звідки у вас це? – запитав той, упавши в крісло, дещо здивовано, адже ж артефакт цей – річ занадто дорога для звичайної безробітної студентки-сироти.

- Колін дав на випадок, якщо мене спробують викрасти, вбити чи позбавити честі, – закотила очі. - Він явно не прихильник сценічних дійств.

- Бовдур! Я розчарований роботою хлопців. З понеділка призначу вам нову охорону…

- Не треба! – поспішно перебила, пояснивши своє прохання: - Їм і без мене клопотів вистачає. Тим паче зараз мені ніщо не загрожує. Адже ж ми викрили всіх зрадників, що ховались у стінах академії, чи не так?

Мене це питання досі тривожило, бо чіткої відповіді ніхто так і не дав.