У такий пізній час у бібліотеці майже нікого не було. Лиш двоє незнайомих дівчат зустрілись мені біля входу: вони активно обговорювали головних героїв якогось посереднього любовного роману. І ці бурхливі переговори грозились перейти в активну суперечку, однак моя поява студенток дещо втихомирила.
Для початку вирішила пошукати інформацію в загальній секції, де розміщувалась навчальна та художня література. Зрозуміла річ, жодних результатів пошук не дав, хоча певні надії на це я все ж мала. Далі перейшла до секцій вузькопрофільних. Бойова магія, темна магія, зоологічні студії з численними бестіаріями, цілительство – також нічого не показали. Я шукала ретельно та старанно, намагаючись правильно формулювати запити, як от, наприклад: «трилика», «три жінки», «триумвірат», «три сестри», «тримурті» чи «жіночі примари»… Варіантів було безліч, та жоден із них не приніс бажаного результату. Взагалі жодного.
Останньою на черзі стояла історична секція. Вона була найбільшою та займала половину бібліотечного приміщення. Її довжелезні ряди тяглись далеко вперед, зникаючи у важкій темноті зали. Допомога бібліотекаря тут мені б точно не завадила, втім я не бажала привертати зайвої уваги до своїх дивних запитів, та й не знала, як пояснити те, чого шукаю. А тому обходилась власними силами.
Дякувати Єрею, студентська бібліотека не була позбавлена пошукових систем. З ними не потрібно перечитувати вздовж і впоперек усі книги, достатньо ввести у віконце запиту потрібне слово, після чого на екрані невеличкого монітора виб'є всі можливі назви видань, де згадувалося щось схоже. Ключові слова були все ті самі, але на цей раз результати мене приємно здивували. Знайшлось аж близько двадцяти примірників у розділі Історії Асенсари першого тисячоліття. Туди я й направилась, перебуваючи в тимчасово припіднятому настрої.
Проте вже після восьмої книги мій ентузіазм скотився до позначки «ну його до біса». Шукані слова у цих працях справді були, та позначали реальних політичних чи епохальних осіб, а я шукала, швидше, створіння божественного чи духовного походження. Після стількох годин пошуків та перечитувань, очі просто злипалися, та я поставила перед собою мету: добити все тут і зараз. А тому з важким зітханням взялась за наступний фоліант. Він виглядав не найкращим чином: пожовклі, напівподерті сторінки, припалі пилом; стара тверда, вкрита плямами палітурка з майже стертою назвою; пописані чиїмось кривим почерком поля… Я хотіла вже поставити книгу на місце – сумнівалась, що така старовинна річ дасть мені шукану інформацію, – аж раптом декілька сторінок випали на землю, привернувши мою увагу своїми ілюстраціями.
На них була зображена одна-єдина постать, що, втім, мала три обличчя: одне зовсім юне, ще дитяче; інше – зріле, жіночне; третє – мудре, старече. І так вже сильно ці постаті були схожі на ту примару із дзеркала, що я спершу не повірила своїм очам. А потім, позбиравши сторінки, міцніше перехопила книгу та побігла до найближчого столика. Сонливість як рукою зняло. Врешті-решт, я знайшла, що шукала.
Першочергово взялась розглядати картинки й інформацію, що знаходилась під ними. Та, зрозуміла річ, вона була неповною, що мене аж ніяк не влаштовувало. Тому негайно ж почала шукати потрібний розділ, уважно перечитуючи весь зміст книжки, – раптом трапиться ще щось цікаве.
- «Сестри-норни», – прочитала я заголовковий, гарно виведений гострим шрифтом напис.
Якраз із цього місця випали потрібні сторінки, котрі я миттю поскладала у правильному порядку. Після цього перейшла безпосередньо до прочитання матеріалу.
Отож, норнами називались три сестри, що правили магічним джерелом Урд, котре, за легендою, живить світ магією. Найменша з них називає себе ідентичним ім'ям – Урд, середня зветься Вердандою, а найстарша – Скульд. Вони особисто плетуть людські долі та слідкують за плином часу; є уособленням минулого, теперішнього та майбутнього. Як і боги, норни існували ще з початку створення світу. Вони підтримують баланс, створений Єреєм і Меєрою, та мають право втручатись у долі смертних.
Історії відомі випадки, коли люди самі зверталися до вершителів доль. В обмін за гідну плату, норни спроможні правдиво відповісти на три будь-які питання або ж здійснити одне-єдине бажання…
Отже, саме цих створінь я зустріла в замку. Але чому вони з’явились тоді? Невже в минулому житті я уклала з ними якусь угоду? Таке цілком можливо, адже одна з норн назвала артефакт, що зараз на мені, моїм дарунком їм.
Дуже цікава ситуація виходить.
Звідки я могла знати про існування цих сестер, якщо інформацію про них так складно знайти? Який договір уклала, а головне – для чого? І якщо вони все про всіх знають, отже можуть допомогти й мені з пошуком рідних. Розказати, хто я та звідки.
Раптом почулися чиїсь швидкі, ледь чутні кроки. Зробилось трохи лячно: який дурень, окрім мене, о такій годині сунеться до бібліотеки? Поза цим, свою роль зіграли похмура атмосфера покинутості цього місця, – таки година вже була пізня, – та бурхлива уява, що малювала в голові картинки злодіїв, таємних коханців, убивць вестеронців або ж злого, мов три біси, Ареса… Варіантів було безліч, а от думка одна – ховатись!
Обвела швидким поглядом приміщення та примітила невеличку стару шафу, що стояла зовсім неподалік у самому кутку. Туди й кинулась, не забувши прихопити фоліант. Всередині, сказати по правді, було доволі просторо, та швабри боляче били об голову, а з відер несло чимось неприємним, змовчу вже за пилюку, котра тут існувала замість кисню. Ледь стримувалась, аби не чхнути.
Пізній гість тим часом якраз зупинився навпроти того столика, за яким я ще мить тому сиділа. Злодійкувато роззирнувшись, він дістав із внутрішньої кишені камзола кристал зв’язку й активував його. Холодне синє світло скупо освітило темне приміщення, завдяки чому я змогла роздивитись обличчя незнайомця, котрий насправді виявився не таким вже й незнайомим.
Мейрам Нахасе виглядала трохи схвильовано, та налаштована була серйозно. Чекати довго на відповідь не довелось, майже одразу до неї заговорив спокійний чоловічий голос, не позбавлений яскравих ноток сталевої владності.