Єдина

Сад з квітами це наче рай. Кожна квітка унікальна та й аромат різний у всіх, а головне зовсім не схожий ні на яку іншу квітку. 
Отакий самий сад був в однієї доброї жінки, яка дуже любила доглядати за квітами. Вона так їх любила, що вони відчували її любов та цвіли найкраще з усіх дворів, які були на вулиці. Весною жінка багато працювала в ньому, підживлювала його, полола, садила нові квіти, а квіти в свою чергу приймали нових сусідів та давали втіху господині хто своїм цвітінням, а хто пишними кронами зелених кущів. 
Але цією весною тут з'явилася нова, незвична квітка, але про це трохи пізніше. 
З першим весняним теплом, коли де-не-де ще лежить трішки снігу, але весна вже остаточно почала господарювати, сонце почало прогрівати землю, і з під неї почали вилазити перші квіти. В лісі це підсніжники, недаремно вони так називаються, бо коли ще лежить трохи останнього в цьому році снігу, вони прокидаються, відчуваючи, що вже прийшла весна, тоді ліс першим починає квітнути. В господині теж вони є. Коли вони розквітають, це вже означає, що зима прийде наступного року. Слідом за підсніжниками показують свої голови крокуси. Це такі маленькі квіти, переважно фіолетового кольору, з їхніх китиць ще роблять приправу, шафран називається. 
Потім свої крони показують величні гіацинти, вони квітують всіма кольорами. Від білого до темно блакитного. А найголовніше в них це унікальний, сильний, ні з чим не сплутаний аромат.
Отак помаленьку, починають з'являтися всі квіти, бо тепло стає все сильнішим, сонечко світить краще, день стає довшим, і відповідно земля отримує вже нагабато більше тепла, аніж будь-коли. З'являються нарциси, тюльпани, різні кущики починають випускати перші листочки, певні дерева починають цвісти відразу без листочків, а хтось спочатку випускає багато листків, а вже потім цвіте.
Сад починає перетворюватися на диво. Все квітне та випромінює неймовірний аромат. 
Таке диво можна побачити лише весною. От за що багато людей і полюбляють весну за її неймовірні райські сади. 
А як там наша квітка. Під впливом тепла, з насінини виріс пагон, потім два листочки, немов в огірка. Потім листя почало розпускатися, все стебло почало більшати та ставати сильнішим, почала рости голова, а навколо голови маленькі пелюстки, але чомусь дуже бліді. Квіти почали помічати це і перешіптуватися, бо вона зовсім не схожа на садову квітку.
Натомість квітка  росте та починає бути схожою на велетенську кульбабу, але кульбаба хоча б яскраво жовта, а ця квітка має сильне стебло, здорові листки, а її пелюстки навколо великої голови не мають ніякого кольору, і ростуть дуже швидко, порівнюючи в саду веселкові кольори, ця квітка здається наче примара.
-Гей, - озвалася троянда, 
-Ти що за квітка? Раніше тут таких в нашому саду не було!
-Та вона мабуть заблудилася, - озвався пишний піон. 
-Та й справді дивна, ти безкольорова, на нас зовсім не схожа, - відповіла велетенська лілія.
- Я не знаю, хто я, - ледве тихим голосом прошепотіла квітка.
Вона підняла очі, оглянула пишний садок. Всі дивилися на неї. Вони були такі прекрасні, такі яскраві, а вона була така бліда. Вона похилила голову, і намагалася більше її не показувати. Всі з неї сміялися. Вона все зробила правильно, дочекалася тепла, пустила пагони та почала рости. Але кожного ранку, коли сходило сонечко та даючи квітам світло для того, щоб вони розпускалися, вони глузували з неї. 
- Ні, ви тільки подивіться, яка ж вона велетенська і бліда, - промовив бузок. 
А наша квітка похилила ще більше голову і почала плакати. 
Опівдні сонечко вийшло якраз посередині неба показуючи, що половина дня вже минула і з кожною годиною буде все більше і більше сідати за обрій.Але, освітивши великий сад опівдні найяскравіше, сонечко побачило, що всі квіти сміються над однією великою квіткою.Йому стало так шкода її. Та й до того ж, не можна ніколи сміятися на іншими. 
Наша квітка стояла похиливши голову, як відчула, що хтось ніжно торкнувся її підборіддя і промовив: 
- Маленька, ти чого плачеш? Вона підняла голову вище, а це сонечко дивилося просто на неї, та ще й ніжно гладило її по голові. Всі квіти дивилися, вони не могли повірити власним очам, що величне сонечко, звернуло увагу на неї, та ще й жаліло її. 
- Бачите, які вони всі? Вони прекрасні, а я? Зовсім їм не пасую. Я не красива, - плачучи промовила наша квітка. 
- Не хвилюйся, ти красива, ти - унікальна, таких як ти більше немає. Заспокойся,  - лагідно мовило сонечко.
Дуже лагідно, так ніжно, сонечко поцілувало нашу квітку. І вмить, її стебельця стали наливатися жовтим кольором, та таким яскравим, що засліплював усі квіти в саду, її серединка, почала розквітати жовтими квіточкам. І коли вони всі розквітнули, вона стала схожою на сонечко тільки в саду. Всі повідкривали роти, і хтось в саду мовив: - Яка ж вона гарна, а яка яскрава, я теж хочу, щоб мене сонечко поцілувало. 
- Ага, мрій більше, - мовила садова ромашка, - Будеш після мене. Вони заледве не побилися. 
А наша квітка, сяяла найяскравіше з усіх. Вона була така вдячна сонечку, за його увагу та підтримку. 
Відтоді, коли соняшники розквітають скрізь, здається, ніби сонечко спустилося на поля. 

Всі ми поціловані кимось: красою, удачею, добротою, сумлінням, працею, чутливістю, але ніколи не можна забувати, що всі ми різні, бо ми - унікальні.