Глава 31

   Вийшовши із примірочної у купальнику морської хвилі, я почула задоволений вереск Лізи.
   — Ти чудово виглядаєш! Купуй!
   — Тихіше Лізо! — але вже було пізно їй це говорити. На мене звернули свою увагу дві продавчині та хлопець який ішов у сусідню примірочну. Я швидко скочила знову до своєї кабінки і наглухо закрила шторки.
   — У тебе чудова фігура, — почувся голос Лізи. — Чого ти соромишся?! Як тоді ти будеш засмагати? Вдягнеш на купальник шубу, чи що? — засміялась Ліза, аж закашлялась.
   — То інше. На пляжу усі майже роздягнені.
   Ліза розреготалась у друге.
   Висунувши голову із-за штори, і глянула чи нікого немає поруч, окрім Лізи. Упевнившись, що ми з подружкою лише у двох, я відсунула шторку і вийшла.
   — Ну як тобі? — посміхнулась я, і демонстративно покружляла у спідниці трохи вище коліна.
   — Вау! Подружко, вона чудова! — зробивши комбінацію з пальців, Ліза показала ОК.
   — Дякую. Я від неї просто у захваті! — покружляла я в друге, і моя спідниця плісе виглядала немов дзвіночок довкола мене.
   — До твоєї нової спідниці підійде ось це, — простягла вона мені на вішалці чорний топ з синьою окантовкою. — Бери, приміряй.
   Узявши топ, я з величезним захватом примірила його до спідниці.
   — Дивись Лізо!
   — Купуй!
   — Добре. — Засміялась я.
   Переодягнувшись у свої речі, я розрахувалась за купальник і решту речей. Вийшовши з магазину, ми з Лізою прямували до останнього пункту призначення. Мені було вдосталь і того що я купила, а от Лізі треба було витратити усі гроші, які їй дав тато на шопінг.
   Тягнучи мене за руку, Ліза привела мене у розкішний бутик. У цьому дивовижному місці геть усе приваблювало око. Ніжно рожеві стіни зі срібною окантовкою під стелею, білі диванчики розташовані у кутках магазину, з кожного боку яких стоять невеличкі столики. І як неважко здогадатись на цих столиках, великими стопками лежать журнали мод. Піднімаючи очі до гори, бачиш люстру з малими та великими кульками, які звисають над нами наче ми потрапили на танцмайданчик у стилі диско. Ох, а підлога сяє наче її спеціально для нас відполірували. І взуття багато-багато. Тут кожній модниці знайдеться щось до смаку, навіть самій примхливій. Я наче потрапила у царство Барбі.
   — Взуття! Взуття! — заверещала задоволено Ліза. — Ой я зараз з глузду з'їду!
   — Здається це вже сталось. — Вишкірилась я на усі тридцять два.
   — Тримайте мене! — вчепившись за першу ліпшу пару туфель, вона охнула.
   — Тримай себе у руках. — Прошипіла я.
   — Я вам можу чимось допомогти? — запитала працівниця магазину з посмішкою, як у голлівудської зірки.
   — Так можете, — мовила Ліза, не полишаючи своєї безглуздої усмішки. — Я хочу приміряти ось ті босоніжки, — показуючи пальцем на верхню полицю, де стоїть червона пара взуття.
   Всівшись на зручний білосніжний диван, я чекала доки Ліза награється, переміряючи усе взуття у магазині. Мені зоставалось лише смиренно чекати, коли моя подруга повернеться з казкової країни взуття.
   — Поміряй щось! Це ж так цікаво!
   — У мене все є Лізо, — переконуючи її, я вказала рукою на пакунок з щойно купленою одежею.
   — Це інше. Ти ж не купувала ні однієї пари туфель. І узагалі взуття ніколи не буває багато!
   — Ну Лізо, — зітхнула я.
   — Ну поміряй Софі, — дивлячись на мене благаючим поглядом, вона простягла руки у яких тримала чорні туфлі на височезних підборах.
   — Ти що Лізо! На таких підборах я навіть встояти не зможу, не те що ходити в них.
   — Ну будь ласка. — Надувши губки, промуркотіла вона.
   — Ну добре, добре. — Я важко зітхнула і забрала з її рук туфлі.
   Взувши їх, я ледве пересувалась. Пройшовши пів метра до дзеркала, я полегшено зітхнула. Але не буду лукавити мені вони дійсно до вподоби, і гарно виглядають на нозі.
   — Марку до вподоби зелений колір.
   Я повернула голову у бік, звідки пролунав зухвалий голос.
   — Привіт Крістіно. — Моя роздратованість відчувалася у голосі.
   — Привіт подружки, — посміхнулась вона.
   Ліза кивнула у знак вітання.
   У мене мову відняло. Ну які ж ми їй подружки?! Ця Крістіна, як яструб літає повсюди за мною. Звідки вона тільки береться на мою голову?! Увесь день був таким гарним, і тут на тобі. І ще її коментарі, що до Марка мене просто дратують. Вона ще на майданчику хотіла дати мені зрозуміти, що вона начебто добре знає його. Мені це вже набридло.
   Вочевидь вона щойно зайшла, але вже встигла мене понервувати. Відходячи від мене, вона узяла першу ліпшу пару зелених босоніжок, і пішла їх приміряти. Все це вона виробляла з уїдливою усмішкою.
   Підходячи до каси, вона розраховується за ті самі зелені босоніжки. Але я теж не пасу задніх і прямую туди де стоїть Крістіна.
   — Мені будь ласка оці. — Сказала я, ставлячи на столик свої чорні туфлі на величезних підборах.
   Я глянула на Лізу і побачила, що у неї від моїх дій відвисла щелепа. Вона не очікувала від мене такого, та й я сама не очікувала. Це просто імпульсивна реакція, і я їй піддалась.
   Я витратила останні заощадженні гроші на купівлю туфель, у яких зможу лише сидіти. Але натомість моє самолюбство раділо, як мале дитя, якому купили довгоочікувану іграшку. Мені хотілось показати нахабній екс подрузі мого хлопця, що мені все одно, що вона ніби то добре знає його уподобання. Я впевнена Марку сподобається усе, щоб я не вдягла. І він оцінить мій смак. Звичайно, якщо я коли небудь зможу одягнути ці підбори.
   Крістіна скорчила невдоволену гримасу, але все ж таки змусила себе посміхнутись, коли виходила з бутику.
   — Бувайте дівчата. — Піднімаючи догори пакунок з босоніжками, вона наче казала мені: «бачиш що у мене є».
   Мені було байдуже, що вона собі там думає, бо мої чорні туфлі зробили свою справу і дали їй уявного копняка. Я добряче роздратувала її і я це знаю. Значить переможниця я, якби вона себе зараз не поводила.
   Я не могла припинити шкіритись до тих самих пір, доки мені не вручили чек на моє придбання. Дістаючи гроші з сумочки, і перерахувавши їх двічі, я відала пристойну суму дівчині з голлівудською усмішкою.
  
   Мені треба було обдумати, що я щойно зробила, і мені зовсім не заважало навіть те, що ми з Лізою стоїмо на вулиці у буденній метушні машин і людей.
   — Ти просто молодець! — прийшовши першою до тями, сказала Ліза.
   — Дякую. Намагалась як могла, — весело мовила я. — Але кавою будеш пригощати ти. Я банкрот.  
   Ліза як завжди голосно і заразливо розреготалась. Я не втрималась і теж приєдналася до її дзвінкого сміху.
   Зайшовши до першої ліпшої кав'ярні, ми замовили каву і тістечка. Багато тістечок. Весело проводячи час за кавою, ми обговорювали наш гарний початок літа і наших хлопців. Звичайно Ліза не забула мене спитати за похід у кіно. Але моя відповідь її не влаштувала, і як зазвичай буває, Ліза почала мене повчати. Глянувши на мене, насуплено вона мовила:
   — Поцілуй врешті решт ти його!
   — Я так не можу. Ти ж знаєш, — фиркнула я.
   — Ну скільки можна тягти? Це ж так просто зробити! Та ще й до того ж так приємно, — договоривши Ліза розплилась у замріяній усмішці, вочевидь згадуючи Маріо.
   — Скільки треба стільки й будемо тягнути. Хіба можна ось так просто  накинутись на хлопця?!
   — Можна і треба! — наголосила Ліза.
   — Ліза, все по черзі. Я не буду його підганяти.
   — Ну добре, це ваше діло.
   — Дякую за розуміння, — посміхнулась я.
   Запхнувши останній шматок кексика до рота, Ліза знову звернулась до мене:
   — Коли ви знову зустрічаєтесь?
   — Сьогодні вранці він подзвонив, і сказав що декілька днів ми не зможемо бачитись. Його батько попросив його полагодити з ним авто для якогось важливого клієнта.
   — Зрозуміло Софі. Тоді ми можемо завтра піти по засмагати на пляж. І продемонструємо наші нові купальники. Ну як пропозиція?
   — Чудова, я згодна.

   Вдома я провела невеличкий показ мод, показуючи своїм рідним мої обновки. На останок, я вдягла свої нові туфлі. Тримаючись за спинку дивана, я все ж таки встояла на них. Підбори справили враження на усіх. Дідусь спитав чи я буду всюди носити за собою диван, як опору. На що я відповіла, що коли я буду вдягати їх, то він буде мене супроводжувати. Ось так на веселій ноті закінчився мій дебют моделі.

   Минулі два дні. Ми з Лізою проводили свій час, засмагаючи. Я як завжди загоряла під парасолею, бо моя шкіра не полюбляє прямих сонячних променів, а от моя подружка вигрівалась, як могла. Ліза через кожних десять хвилин міняла своє положення, щоб рівномірно засмагнути. Але про гіпс видно вона забула. Уявляю коли вона його зніме, який буде класний ефект.
   А ще я кожний день балакала з Марком по телефону, якщо мовчання можна назвати балаканиною. Та мені зовсім байдуже, що в нас ліпше виходить мовчати чим розмовляти, бо нам і так добре. Головні слова завжди були сказані наприкінці телефонної мовчанки. Які ще слова можуть підняти до небес як не: я кохаю тебе. І це все що мені треба було почути, щоб бути на сьомому небі від щастя.
  
   Сьогодні ми зустрічались з Марком у парку, де проходило перше наше побачення. Згодом до нас приєдналися Ліза, Маріо та Ян.  Це була чудова прогулянка, адже Ян – це наша скарбниця смішних жартів і історій.
   У парку ми грали у футбол без усіляких існуючих правил. Як висловилися хлопці: «потурання для дівчат». У ту мить, коли ми з Марком грали у пародію на футбол, я бачила як світились його очі від улюбленого заняття. І надіюсь від мене.
   Закінчивши веселе і водночас спортивне заняття, і розійшовшись по домівках, ми домовились зустрітись пізніше у кафе де робить Маріо.