Глава 20

Кіт почав маневрувати між коридором і поворотом у іншу кімнату, і вчасно не зупинившись, він зачепився за вазон. Бідолаха розпластався по підлозі, але швидко оговтавшись він піднявся і побіг далі. Ми з мамою стояли та уважно дивились не відриваючи погляду на виставу, яку щойно влаштував Велетень. З рештою ми перевели свій погляд одна на одну і добряче розсміялись з його незграбності. Але попри сміх моє обличчя не забували обпікати сльози.
   Мама відвела мене до ванної кімнати та й посадила на краєчок ванни. Узявши рушничок і змочивши його холодною водою, вона почала витирати моє заплакане обличчя. Доки мама піклувалась про мене, я їй переповіла усе що сьогодні побачила стосовно Марка. Розповіла, як саме він розбив усі мої мрії про казкове кохання.
   Після довгої розмови у ванній ми вийшли й попрямували до мого ліжка, де я зручно вмостилась на маминих колінах. Вона мене безперестанку гладила по голівці, заспокоювала і всіляко намагалась розрадити мене. Але і вона і я знали, що мій біль не мене так швидко, як би цього не хотілось.
   — Мамусю, ну чого він так зі мною повівся?! Я ж відчувала, що подобаюсь йому. Він казав, що закохався в мене. Та я і сама бачила по його очах, що це було так. — Сльози не давали нормально дивитись на кімнату. Голос захрип, і від цього я майже говорила пошепки. — Як же він так міг?! Як?! — мої слова обривались немов їх змивало океаном з солоних сліз.
   — Усе налагодиться, ось побачиш. — Запевняла мене мама. — Він обов’язково прийде до тебе і буде просити вибачення. А якщо ні, то тоді він зробить гірше лише собі, бо знехтувати такою гарною і доброю дівчиною як ти, зможе лише бовдур.
   Слухаючи маму, я тихо продовжувала плакати. До мокрого обличчя прилипли пасма волосся. Мені було байдуже до цього, я не хотіла підіймати в’ялої руки й забирати неслухняні коси. Я намагалася їх здмухнути, але це не допомогло. На поміч прийшла мамина дбайлива рука, яка вклала вислизнувши пасмо до решти волосся, розсипаних по моїй спині та плечах.
   Я прикрила очі, гадаючи що зможу задрімати.
   Гучний скрип дверей сполохав мене, і я різко відкрила свої заплакані очі. У дверному отворі, схрестивши руки на грудях, стояв тато. Він дивився з такою ніжністю і співчуттям на мене, що від цього у моїх очах знов нагадали про себе сльози.
   Тато повільно підійшов і сів на краєчок ліжка.
   — Квіточко, не роби поспішних висновків що до Марка.
   Я різко піднялась, і здивовано подивилась на тата.
   — Ти що?! Це не як не поспішне рішення! — мій захриплий голос в одну мить прорізався. — Я бачила його з іншою, і вони мило спілкувались доки, я чекала на його дзвінок.
   — Повір доню, це ще нічого не означає.
   — Для мене означає. — Гірко сказала я. — І узагалі тату, звідки ти знаєш про все це? Ні не кажи нічого, я все вже зрозуміла. Це бабуся. Вона напевне проходила повз дверей і як завжди «випадково» почула нашу з мамою розмову.
   Тато лише усміхнувся.
   Я знов уляглась на мамині коліна. Мені дуже хотілось спати, але я хотіла усе чути, що говорять батьки. Тож я намагалась контролювати свої важкі повіки, які вже майже стулились. У дрімоті, я чула перешіптування мами та тата, яке ставало все далі й далі. Сон вже був не під моїм контролем, і мені довелось йому поступитись.
  
   Відкривши очі, але ще остаточно не прокинувшись, я огляділась. В кімнаті була лише я на своєму ліжку і вкрита ковдрою. Звичайно це мама, виходячи вкрила мене. Вона завжди мені поправляє ковдру перед сном, ось і зараз потурбувалась про мене. Відвернувши ковдру, я опустила ноги на підлогу. Після теплого ліжка, вставати босоніж на холодну підлогу, це не із самих приємних речей. Але я хотіла пити, тільки це мене змусило не забрати ноги знов у тепло. У горлі пересохло, наче я була у пустелі, і кілька днів не бачила води. Хоча, звідки мені знати, як там у пустелі. Я ж там ніколи не була. Спіймавши себе на думці, що у мене дуже дивні роздуми, я труснула головою, наче проганяючи їх. Але як тільки ці думки зникли, на заміну їм прийшли думки про Марка.
   Мої очі знов зволожились, але на цей раз я змогла узяти себе в руки та не розплакатись. Я знов хотіла було привести себе до нормального стану і труснути головою, але останнього разу, коли я так зробила, сама собі нагадала про Марка. Тому вчасно зупинившись, я не дала змоги емоціям узяти верх наді мною.
   Найшовши під ліжком кімнатні, я взулась і підійшла до дзеркала.
   — О, та ти просто красуня! — розглядаючи себе у дзеркалі, з сарказмом  промовила я. — Ну і вигляд. Дивовижно те, що через такі набряклі повіки взагалі можна щось бачити. — Зітхнувши, я попленталась до кухні налити собі склянку прохолодної води.
   Увійшовши до кухні, я подивилась на настінний годинник. Була шоста вечора. Я проспала пару годин, але втома нікуди не зникла. Пройшовшись очима по кухні, я зупинила свій погляд на верхній шафі, яка була без дверцят за задумом дизайну. У ній гарно розкладені склянки в квітчатий малюнок, і одна з цих склянок мені зараз потрібна. Підійшовши ближче, я встала навшпиньки та потяглась рукою за склянкою. Ввімкнувши воду в умивальнику, я набрала повну склянку холодної води, і з нею почимчикувала до своєї кімнати.