ГЛАВА XLI «СКЛАДЕНИЙ ПАЗЛ»

Вона хапнула повітря ротом: жадібно, різко; а потім судомно видихнула. По слизовій раптовою хвилею прокотився різкий, подразнений біль. В роті був присмак металу, змішаний з гіркотою. Тіло нило, голова боліла у скронях, віддаючи нестерпною хвилею в очні яблука.

З вуст вирвався тихий, хриплий стогін. Повіки повільно підійнялись: кілька секунд картинка перед очима пливла та ламалась. Влада захотіла рефлекторно рухнутись, але тіло не слухалось. Не через те, що воно було млявим, чи травмованим. Дівчина була зв’язана. Звичайним будівельним скотчем, проте у велику кількість шарів і доволі туго.

Вона окинула поглядом власне тіло та тісне підвальне приміщення навколо. Тільки тепер до свідомості почали повертатися спогади та усвідомлення масштабу ситуації. В пам’яті відобразилися останні події: поїздка, пробита шина, двері, напад. Її одразу спіткала панічна думка. Її губи прошепотіли:

-Амір…

Дівчина нервово почала метати погляд приміщенням з надією, що він опиниться десь поряд. З-за якоїсь перегородки, не те стелажа, не те ще чогось, що було важко розгледіти в темноті, показувалась частина чийогось тіла. То був він.

Влада не встигла нічого подумати, чи зробити, коли раптом почула пронизливий скрип, неначе хтось відчинив двері. Дівчина втиснулась в стіну позаду себе, біля якої лежала. Вона заціпеніла, не видаючи і звуку. Лише серце навіжено калатало в грудях.

Поряд пролунали важкі кроки. Найстрашніше усвідомлення прийшло зараз: Влада впізнала цю манеру ходьби. Показавшись з-за рогу, до неї почала наближатися темна постать. Раптом все навколо різко залилося яскравим світлом. Або воно лише здалось таким насиченим від несподіванки. Підвівши очі, що неслухняно мружились від світла, дівчина побачила перед собою власного батька, який, тримаючи увімкнений ліхтарик, спокійно дивився на неї згори вниз.

У голові запаморочилось від усвідомлення. Усе разом: розчарування, ненависть, нерозуміння та їдка безвихідь почали безжалісно з’їдати її. Пополотніле обличчя скам’яніло у гримасі жаху, з вуст вирвалося ледь чутне:

-Т-ти?..

Артем усміхнувся. Він присів навпроти неї, дбайливо забравши розпатлане волосся з її обличчя. Спокійно відповів:

-Мило, що ти до останнього думала побачити когось іншого.

Нерозуміння, що вирувало серед безладних емоцій, зводило з розуму. Будучи під викидом адреналіну, вона нервово, майже божевільно випалила:

-Т-ти… Це ти убив його… Але як?! З-звідки ти знаєш? Ч-чому?.. 

Він лагідно шикнув, погладивши її по голові зі словами:

-Чш-ш-ш, тихенько. Я все розповім тобі, не хвилюйся. Ми ж домовилися ростити довіру одне між одним правда?

Вона зірвалася, істерично прокричавши:

-Яку нахер довіру?! Ти хворий! І руки свої від мене забери!

Артем грубо вхопив її за комір, притиснувши до стіни позаду, іншою рукою нахабно затулив рота. На нього дивилися лише великі, заплакані зелені очі, повні жаху. Чоловік сказав рівним тоном:

-Не істери, якщо хочеш щось почути.

Вона повільно кивнула, заворожено дивлячись йому в обличчя. Артем відпустив, підвівся. Почав ходити зі сторони в сторону, примовляючи:

-Зізнатись чесно, я вражений такою наполегливістю і наївністю. Аж шкода спершу було переривати цю ідилію.

Влада, відчуваючи, як емоції починають перемінюватись зі злості на меланхолійне розчарування та розпач, потягнула носом та, дивлячись в підлогу, тремтячим голосом запитала:

-Й-як ти про все дізнався?

-Ну, не перескакуй з події на подію, так нецікаво. Нумо по порядку, - спокійно відповів він.

Артем говорив так невимушено, наче сидів з донькою за сніданком та розповідав щось на кшталт що йому снилося цієї ночі. Це насторожувало та хвилювало ще більше, ніж коли б він поводився грубо.

Замислено дивлячись на літаючий пил на світлі ліхтаря, він почав:

-Моя справа почала тонути ще давно. Ще років п’ять чи навіть шість тому, уявляєш? Тоді через деякий час я знайшов вихід: хотів об’єднати справи з одним підприємцем. Проте він не захотів за просто так. У нього син був, пам’ятаєш? Він хотів одружити його, бідолазі в коханні не щастило. У мене якраз було те, ну або та, чого він хотів. Але дехто надто незалежний та самодостатній вирішив згубити любого батечка, його справи та зробити банкротом. Згадаєш, хто це був?

Влада не відповіла, змучено дивлячись у підлогу.

-Мовчиш, значить пам’ятаєш. Десь через рік після того я почав співпрацювати з Віталієм. Не тісно, проте деякі справи були. Але, зізнаюся, тоді я тобі трохи збрехав: жодні кооперації з ним чи ще з кимось не допомогли мені покращити справи. Мені просто були потрібні гроші, причому доволі велика сума. Зрештою, я наважився позичити їх. Позичив у Віталія двадцять мільйонів доларів. Він до останнього не хотів цього робити, проте заспокоївся, коли ми юридично закріпили позику. Минув приблизно рік, я вклав гроші і справи пішли вгору. Проте от нещастя, підходив термін повернення боргу. Я розумів, що якщо віддам його – знову опинюся без фінансів і на дні. Я благав Волощука продовжити термін повернення боргу, проте він був непохитний. Як кістка поперек горла. Я не був готовий знову тягнути на шиї борги, проблеми та все інше. Проблему довелося прибрати. Причому тихо та непомітно. Організував зустріч з ним, на якій ми би мали переглянути умови позики. А в ніч перед цим підіслав найманого, він підрізав йому гальма. І вже опівдні наступного дня Інтернет заполонили новини, що впливовий імпортер Віталій Волощук разом зі своїм водієм потрапили в смертельну ДТП, як печально. Все було у мене в кишені. Договір був з ним, тому що він їхав на зустріч про перегляд його умов, копій не залишилось, тому що позика не розголошувалась, бізнесмен загинув. З часом всі забули про нього, ідеально, правда?

«Документ… Він “загинув” разом з Віталієм?..» - промайнуло у її голові.

-А напад за кілька днів? – згадавши про свою першу зустріч з Аміром, запитала вона.