ГЛАВА XL «МИШЕЛОВКА»

Влада переступила поріг дому. Голова була забита тим, що вона знайшла у батьковому кабінеті. Дівчина кілька хвилин просто стояла на місці, намагаючись вгамувати безладний вир короткочасних думок та уривків.

Амір уже був вдома. Коли Влада пройшла до вітальні, з турботою у голосі він невимушено запитав:

-Привіт, сонце. Ти добралася на таксі? Як усе пройшло?

Вона, зітхнувши, пройшла в кімнату та важко сіла на диван. Відповіла:

-Відбулося надто багато всього. І я, схоже, знайшла те, що мені не варто було бачити.

Хлопець, почувши останнє, насторожено опустився біля неї. Нахмуривши брови, Амір перепитав:

-Що тобі не варто було бачити?

-Я бродила будинком з його дозволу і випадково знайшла його робочий кабінет, - вона дістала телефон, шукаючи знімки, - на столі стояла папка. Всередині були всілякі нотатки, копії документів. Першим виявилось, що у мого батька є ще один будинок, про який я не знала. Там були його схеми та координати. При чому, як я зрозуміла, він у нього давно. Але головна каверза не у цьому. Поряд з цим усім були ще копії документів та записи, - вона дала йому телефон, - ось, глянь. Передивившись їх усі, стало ясно, що у березні цього року між моїм, твоїм батьком, Климчуком, Вербицьким, Паламарчуком і ще кимось, через кого йшли фінанси, була укладена угода про спільну кооперацію. Твій батько постачав матерію, деревообробці займалися обробкою дерева та виготовленням товару з всієї отриманої сировини, і ще хтось займався фінансами, проте його ініціалів тут немає. Я спершу подумала, що це звичайний проєкт, проте мене насторожило наступне: фінанси передавались не напряму, є мова про якісь борги, тобто тут було щось нечисто. Наступне, що дата, березень, викликає деякий неспокій, знаючи, що твій батько загинув у квітні. І останнє те, що оригінали контрактів, деталі та все найцінніше знаходиться в його іншому будинку. Чому? Варіанти два: або тут є що приховувати, або він чогось боїться.

Амір уважно слухав її, паралельно дивлячись на сфотографовані знахідки. Щохвилини він все більше недобре хмурив брови.

-Проте з іншого боку… - почала Влада, - я не можу сказати, що він поводиться як людина, яка бреше. Він пустив мене гуляти по будинку, двері до його кабінету були відчиненими навстіж, папка стояла на столі. Людина, яка хотіла б тримати це в секреті, зачистила би все перед моїм приходом, правда? Тим паче все, що він мені розповідав виявлялося правдою. І… - її голос затремтів не те  розчулено, не те з легким розчаруванням чи тривогою, - Амір, він дійсно хоче помиритись. Сьогодні він приніс абонемент до сімейного психолога, сказавши, що готовий жертвувати собою, аби повернути мене. А потім я знайшла цю папку…

Від великої кількості різних емоцій, безвиході та хвилювань було важко тримати себе в руках. Дівчина відчула, як в голові знову запаморочилось, а на очі почали зрадницьки навертатись сльози. Вона, не можучи більше контролювати себе, нервово схлипнула, прикривши очі долонею.

Амір, розуміючи, що вона зараз відчуває, лагідно обійняв її. Влада притулилась йому до грудей. Відчуваючи під щокою його серцебиття, його надійні, проте лагідні руки, тривога почала відступати. Почувши, що вона заспокоїлась, хлопець промовив:

-Зараз я зателефоную Саші та Златі. Якщо вони не зайняті… Я хочу, щоб він глянув на ці копії як юрист. Він більше дізнається звідси, аніж ми.

***

Друзі приїхали трохи менше ніж за годину. Коли вони відмовились від чаю, Влада розповіла їм усе, що тільки що розказувала Амірові, а також дала Саші подивитися фото копій документів. Усі слухали її, не сміючи перебити. Лише після завершення її розповіді Злата промовила:

-Тобто тут було ще щось, про що ми не знали? І поза межами попередньої співпраці нашого батька з Соколовським, і поза межами справи з Дорошенком, і грошової позики…

-Ну, взагалі-то, судячи з усього цього, особою, через яку йшли гроші, вірогідно, міг бути якраз Дорошенко, - втрутився Саша, роздратовано нахмурившись, - якби тільки у цих копій якісь була краща, на який нещасний ксерокс їх робили?

-Але наша мати говорила, що вони не співпрацювали з ним, - зауважила Злата.

-Вона може, вірогідно, і не знати про це, - відповів Амір, - про кооперацію з Соколовським, до прикладу, дізналася лише з документообігу. Тим паче, беручи до уваги те, що цей один тримає оригінали справи в іншому будинку… Певно, це було щось не для розголосу. А знаючи, що наш батько тримав буквально усі свої справи при собі… Цю, вірогідно, міг також заховати десь, куди лише він один мав доступ.

-Але, наскільки я пам’ятаю, то і Соколовський заперечував будь-які зв’язки з Дорошенком, - глянувши на Владу, зауважив Саша.

-Я не знаю, - знизивши плечем, відповіла дівчина, - проте, коли відверто, жодного разу він підтверджено не збрехав мені. Його співпрацю з Віталієм підтвердила Анастасія, папку з проєктом залишив просто на столі у своєму кабінеті з відчиненими навстіж дверима, дозволивши мені вільно пересуватися ним. Коли б щось приховував, або десь брехав, певно, заховав би її подалі?

-А які в тебе з ним взагалі останнім часом стосунки? – запитав Саша, - вибач, звичайно, що я чіпляю особисте.

-Не переймайся. Ну… Ми почали, щоправда, трохи краще ладнати, він взяв навіть абонемент до сімейного психолога. Все ще говорить, що хоче помиритися і все таке. Я… Наче і вірю йому, а наче мене щось і сумніває.

-Може, ти просто хочеш йому вірити?

-Саша! - втрутився Амір.

-Може й хочу, - невпевнено відповіла Влада, - я… Я не знаю.

Саша зітхнув. Певний час навколо стояла важка тиша.

-Може… Нам варто поїхати до того будинку? – раптом мовила Злата.

-Ага, і стикнутися з Соколовським. Як незручно вийде, - зі злою єхидністю відрізав Амір.

-Він їде у Львів з понеділка, - мовила Влада, - на увесь тиждень.

-Коли усі оригінали там, і у нас є точне місцезнаходження цього дому, і Соколовського не буде в місті увесь наступний тиждень… Все складається якнайкарще, - промовила Злата.