ГЛАВА XXXVIII «ДЕНЬ, КОЛИ ВОСТАННЄ ВСЕ БУЛО ДОБРЕ»

*Минуло два з половиною тижні*

Влада переступила поріг будинку, тримаючи в руках коробку, в якій сиділо пухнасте чудо. Вона черговий раз кинула на неї погляд, подумавши: «Головне, щоб ти не нявкнув раніше потрібного». З дірки, яка була зроблена для доступу повітря, висунулась маленька лапка. Дівчина, усміхнувшись, цокнула язиком: «Або не зробив чогось на кшталт цього».

Вона тільки що забрала кошеня з зоомагазину, про що домовилася ще за декілька днів. На годиннику уже була дев’ята ранку. На випадок, якщо Амір прокинеться раніше цього часу, дівчина сказала йому, що їде вранці на манікюр.

Знявши взуття, Влада, обережно тримаючи коробку, пройшла до будинку. У вітальні було пусто. Дівчина сіла на диван, поклавши поряд з собою коробку. Вона вирішила чекати, коли Амір спуститься сюди.

Листаючи телефон, вона мимовільно розслабилась, зависаючи на стрічку в Інстаграмі. Дописи брендів, знаменитостей, знайомих.

Їй трапився допис Яріка. Фото з доволі молодою дівчиною, студенткою, певно що, яку він обіймав за плече. У хлопця з’явилася дівчина. Влада нещодавно дізналася про це, вона була щиро рада за нього. Нещодавно вони навіть переписувались, обіцявши одне одному, що якось зустрінуться.

Раптом дівчина почула неспішні кроки. Вона миттю відклала телефон та, вхопивши коробку, вибігла до сходів, впіймавши себе на думці: «Я ніколи не вітала близьких людей з Днем Народження».

Амір, побачивши її перед собою, пів секунди дивився спантеличеними очима, а потім засміявся, промовивши:

-Я знав, що ти не на манікюр поїхала.

Влада і собі посміхнулася. Вона дещо розгублено метнула погляд в бік, відчуваючи, як шалено калатає серце. Намагаючись зібратися з думками, дівчина почала:

-Амір, я…

Помітивши її хвилювання, він розчулено посміхнувся: на його щоках з’явилися милі ямочки. Він мовив:

-Владо, ну чого ти?

Дівчина зніяковіло засміялась та, видихнувши, продовжила впевненіше:

-Амір, я вітаю тебе з Днем народження, - вона мимовільно посміхнулася, -  я нікому ще не говорила ці слова з таким трепетом та щирістю. Я… хочу побажати тобі успіху у твої справах…

У цей момент кошеня висунуло лапку з дірки. Влада передбачила це: вона тримала коробку дірочкою до себе. Проте маленьке чудо почало чіпати лапою її волосся, від чого локони почали помітно рухатись.

-…Надійних, щирих людей поряд, радості у кожному дні… - продовжувала дівчина.

Амір, уважно слухаючи кожне її слово, усміхнено дивився прямо на неї, проте раптом помітив, що її волосся почало ні з того, ні з сього рухатись. Він збентежено нахмурився. Пересікшись поглядом з нею, запитально кивнув у бік її волосся. Дівчина не стримала сміху. Вона голосно розсміялась, закінчивши:

-І щоб усі твої навіть найпотаємніші мрії здійснювались.

Влада простягнула йому коробку. Хлопець зацікавлено та все ще дещо зніяковіло взяв її. Навіть нічого не відповівши, поспішно опустився на коліна, поклавши її перед собою на землю: він почав здогадуватись. Трепетно підійняв кришку: в коробці сиділо маленьке бенгальське кошеня.

Почавши неконтрольовано сміятися, Амір, як маленький хлопчик, затулив обличчя руками, протягнувши:

-Владо-о-о…

-Га? – кокетно усміхнувшись, мовила вона.

Хлопець знову глянув на кошеня. Дівчині навіть здалося, що він просльозився. Тремтячими руками Амір дістав маленьке з коробки: кошеня поміщалося йому в долоню. Посміхаючись як дитина, він мовив:

-Звідки ти?.. Тобі Злата розповіла?

Дівчина грайливо знизила плечами.

-Владо, ти просто неймовірна, - промовив хлопець, погладивши кошеня.

Влада, як і Амір, розчулено посміхалася. Він обережно поклав малого до коробки та, розправивши роки, мовив:

-Іди сюди. 

Дівчина підібралася ближче, опинившись у його обіймах. Звівши очі одне на одного, вони впилися одне одному в губи. Цей поцілунок був щирий, ніжний та неймовірно теплий. Це був черговий момент, коли вони обоє розуміли, що зробили правильний вибір.

***

Цього дня було заплановано формальне святкування у ресторані з близькими колегами, хоча Амір не надто хотів його влаштовувати. Після чого увечері до нього мали прийти Злата, Саша та Анастасія.

Вони уже під’їжджали до ресторану. Влада якийсь час мовчки вивчала його зосереджене обличчя, звернене до дороги, а тоді зауважила:

-Не бачу твого ентузіазму. Ти ж сьогодні будеш в центрі уваги, що може бути ще кращим для твого самолюбства?

Він, паркуючи авто, несерйозно цокнув язиком, усміхнувся та відповів:

-Ц, Владо. Я казав безліч разів, що це просто формальне святкування, які я не дуже люблю, але його все одно треба відбути.

-Тю, просто дві години повдаєш, наче тобі неймовірно цікаво і ти захоплений компанією, - вона подалася ближче до нього, грайливо додавши: - тільки після вечора залишиш мені частинку свого гарного настрою.

-Хм, і для чого він тобі? – в такій ж манері спитав хлопець.

-А це вже сюрприз, - вона лишила короткий провокаційний поцілунок у нього на шиї, а потім, як ні в чому не бувало, потягнулася до дверної ручки зі словами: - ходімо, закриємо вже цю формальність.

Амір промовив з легким обуренням:

-Безсовісна.

Влада засміялася та, виходячи з машини, кинула через плече:

-Один, один.

Навколо пахнуло вином та чужими розмовами. Їхній стіл був поряд з великим вікном, з якого відкривався чудовий вигляд на місто. Більшість гостей уже зійшлися. Амір був серед колег: приймав привітання, спілкувався, іноді вирішував щось по організації. Влада теж вела розмови, допомагала з організаційними моментами.

Нарешті, коли всі запрошені прийшли, гості сіли за стіл. Сергій Сергійович викликався на перший тост. Він взяв келих почавши у своїй звичній манері:

-Так, ну що ж, пане Аміре, від усього нашого колективу прийміть найщиріші привітання з Днем народження. Невпинно бажаємо вам кар’єрного росту, звершення запланованого та успіху у будь-якій справі, - він підійняв келих, - за вас.