ГЛАВА XXXVII «РОЗДОРІЖЖЯ»

Машина Аміра зупинилася біля будівлі, де була назначена чергова зустріч Влади з її батьком. Дівчина, що усю дорогу листала телефон, все так ж не відривала погляду від екрану. Хлопець, помітивши це, ненав’язливо мовив:

-Владо, ми уже приїхали.

Вона повільно кивнула та, все ще листаючи стрічку, сказала:

-Ти бачив новини, що у якогось підприємця правоохоронці провели серйозний обшук?

-Ні. Що мені до них, - байдуже відмахнувся він.

-Мова йде про Павла Дорошенка. Того, що теж деревообробець, про якого Саша розповідав.

Амір нахмурився, промовивши:

-Ану дай сюди.

Влада показала йому сторінку з новинами, де було опубліковане останнє, читаючи в голос:

-У справі про фінансові махінації правоохоронці провели обшуки в компаніях, пов’язаних із Павлом Дорошенком. Уранці правоохоронні органи провели серію обшуків у виробничих та офісних приміщеннях компаній, пов’язаних із бізнесменом Павлом Дорошенком, який працює у сфері деревообробної промисловості. За інформацією джерел, слідчі дії відбуваються в межах кримінального провадження, що стосується можливих фінансових зловживань та порушень під час укладання контрактів із приватними партнерами. Офіційні представники компанії Дорошенка наразі утримуються від коментарів, зазначивши лише, що співпрацюють зі слідством. Сам бізнесмен на зв’язок із журналістами не виходив. Правоохоронці підкреслюють, що йдеться про перевірку діяльності підприємств і на цьому етапі жодних підозр нікому не оголошено.

-Цікаво, - пробурмотів Амір, - я зараз надішлю це Саші, нехай промоніторить, можливо, когось з колег ненароком запитає. Де ти це знайшла?

-Та всі новинні телеграм-канали про це пишуть. Зараз я тобі перешлю конкретно це, - вона мимовільно озирнулась по сторонах, промовивши, - добре, я іду.

-Я залишатимусь тут, пиши якщо що. Удачі, будь обережна.

-Обов’язково.

Влада вийшла з машини, попрямувавши до будівлі. Це був ресторан, але уже інший. Її так ж зустрів персонал, провівши до закритої обідньої зали. Вона відчувала деяку тривогу та моральний дискомфорт, проте тепер вони були менш відчутними, ніж першого разу. Дівчина, наче, і відчувала себе вільніше, але фонова напруга все одно не відпускала.

Артем уже чекав там на неї. Коли працівниця ресторану, побажавши гарного обіду, залишила їх, батько, переступаючи з ноги на ногу від хвилювань, промовив:

-Здрастуй, мила. Проходь, не соромся, сідай. Не стій у дверях.

-Добрий день, - стримано відповіла Влада, сівши за стіл, як він і попросив.

Батько сів навпроти, непевно почавши:

-Ну що, пригощайся. Тут є телячі стейки я замовив, пам’ятаю, ти любила, наче.

«Любила…» - погоджуючись, подумала дівчина. Артем потягнувся за пляшкою шампанського, що стояла на столі, розкорковуючи її зі словами:

-Вип’ємо по келиху? За зустріч.

Влада завагалася. Вона не була впевнена, що пити з ним було хорошою ідеєю, проте тим не менш дівчина підставила келих. Наливши собі та доньці, Артем підняв келих, промовивши:

-За зустріч, люба.

Не відповівши, дівчина цокнулась з ним, зробивши маленький ковток. Розпочавши обід, батько почав невимушено розпитувати:

-Ну, розповідай, як твої справи?

-Ти справді думаєш, що невимушене нівелювання усіма проблемами між нами допоможе забути усе? – дивуючись його безпосередньому тону, мовила дівчина.

Артем зітхнув, відповівши:

-Здається, ми обговорили їх минулого разу. Я сказав усе, що хотів донести до тебе. Нам потрібно, напевно… Краще дізнатися одне одного? Ми не спілкувались декілька років, за цей час багато чого змінилося. Буде важко повернути довіру та повагу, зовсім не знаючи одне одного, правда?

Дівчина підібгала губи, розуміючи, що з його сторони він має рацію. Стримано відповіла:

-У мене все гаразд. Робота, рутина, нічого особливого.

-Де ти працюєш?

Влада зам’ялась.

-Доню, я розумію твої переживання, але нам потрібно навчитися довіряти одне одному.

Він почав мимовільно хрустіти пальцями. «Нервує, - подумала вона, - знову»,

-Менеджером у Монотайпі, - коротко мовила дівчина.

-Я багато чув про цю компанію, серйозні люди. Я радий за тебе, мила, - він метнув погляд вниз, зауваживши: - чому ти нічого не їси? Я так старався, обираючи меню.

«Тисне на жалість», - промайнуло у її голові. Дівчина неохоче взяла трохи якогось салату та канапку з червоною рибою. Скориставшись моментом тиші, вона запитала:

-А у тебе як справи?

Артем, зрадівши її цікавості, відповів:

-Добре, мила. Справи пішли вгору, тільки на душі мені тяжко останнім часом було, совість не на місці була.

-Справи, що стосуються твого бізнесу? – проігнорувавши частину його відповіді, запитала вона.

-Так.

-Розкажи детальніше.

Тепер вона помітила, як знітився він. Тому скористалася його ж зброєю:

-Я знаю, що ти ніколи не розповідав мені про свої робочі справи. Проте ти сам тільки що сказав, що нам потрібно навчитися довіряти одне одному, правда? Можливо, після такої розповіді, мені було б легше спілкуватися з тобою?

Аргументи дівчини прозвучали доволі вагомо для нього. Артем зітхнув, відповівши:

-Так, ти маєш рацію. Пробач мені мої сумніви. В бізнесі… Відверто кажу, всі справи пішли дуже добре.

-Яким чином? – перебила дівчина, хилячи розмову саме у потрібний бік, - коли ще чотири роки тому у тебе була фінансова скрута, здається?

-Так, була. Причому, доволі затяжна. Прибутку не було, я постійно виходив в нуль, а те й в мінус, потрібно було багато грошей, щоб позакривати борги і стати на ноги. Але нещодавно вихід знайшовся, після чого все налагодилось.

-Ти так просто про це говориш, наче хтось просто клацнув пальцями і все стало на свої місця.

Занурившись у допит, Влада не помітила, як вільно та енергійно почала розмовляти з ним. Артем усміхнувся, відповівши:

-Ні, не зовсім… Вдало розрахував сили та уклав вигідну угоду, що й витягнула мене нагору.