ГЛАВА XXXVI «ТЕПЛА СЕРЙОЗНІСТЬ»

Амір розлив вино по келихах, промовивши:

-Все, сідайте, бо я зараз буду пити сам.

-Алкоголік, - пробурмотіла Злата.

Дівчата уже завершували накривати на стіл. Вечеря не була надто різноманітною: лише два салати, куплена нарізка та ще дві-три страви на скору руку.

Саша, що уже сидів за столом, спостерігаючи за друзями, промовив:

-Я взагалі-то про серйозні речі хотів поговорити, а попав на закуску і п’ятдесят грам.

-А це щоб думалось легше і без стресу, - усміхнуся Амір, додавши серйозніше: ми давно не збиралися отак просто, спонтанно, без поводу. Чому би й не скористатися нагодою, - він озирнувся на Владу та Злату, - дівчата, що ви там ще стільки робите?

-Граюся сиджу, онде, бачиш, коників ліплю, - саркастично мовила сестра, що домішувала останній салат.

-Ти сьогодні надто агресивна.

-А ти особливо нестерпний.

-Йому просто сьогоднішня зйомка самооцінку підняла. Черговий раз, - втрутилась Влада, витираючи руки рушником.

-І куди йому стільки лізе, га?

-Ти просто заздриш, - по-братерськи скуйовдживши її волосся, всміхнувся брат.

-Та годі вам, - мовив Саша, що увесь цей час усміхнено спостерігав за цим, -сідайте гайда.

Друзі сіли за стіл. Цокнувшись краями келихів, почали вечеряти. Спочатку розмова була, як і раніше, радше ні про що. Вони обговорювали якісь новини, щось з власного життя, розріджуючи це якимись дотепними випалами від Аміра чи Злати.

Проте через деякий час, коли навколо запала слушна пауза, Саша промовив:

-Я промоніторив усю інформацію про місцевих підприємців, що займаються деревообробною промисловістю…

-Кажи. Ми слухаємо, - серйозним голосом мовив Амір.

-Список виявився доволі невеликий. Десять конкретних людей, можливо, - він дістав телефон, зачитавши: Климчук, Савчук, Яремчук, Дорошенко, Остапчук, Вербицький, Паламарчук, Зінчук, Харченко та Соколовський.

Влада напружено опустила погляд, над чимось думаючи. Амір так ж замислено глянув на неї.

-Я трохи посталкерив усіх їх. Кілька з них навряд чи могли щось у когось позичати, судячи з їхніх компаній, акцій, виробництва та навіть деяких юридичних моментів. Хіба, якби це було поза законом, проте позика була підтвердженна у юриста, тому навряд. Серед осіб, для яких я не знайшов так званого алібі є Дорошенко, Вербицький, Паламарчук, Харченко і Соколовський. Не те щоби їх можна було прямо назвати підозрюваними, просто про них я не знайшов так багато інформації. Зараз треба дізнатися щось саме про них, ну а також щось зі сторони бізнесу та компанії Віталія, що стосувалося би цього.

-Соколовський – то мій батько, - раптом видала Влада.

На ній одразу опинилося три погляди: спантеличений від неочікуваності Аміра, здивований Злати і спокійний Саші, що відповів:

-Я знаю. Була можливість бачити твої ініціали. Його звати Артем, а ти Артемівна. Якби лише фамілія, я, можливо, і подумав би що це збіг, проте і схожість з ім’ям розвіяла усі сумніви. Але, наскільки знаю, ти вже давно не спілкуєшся з сім’єю.

-Стоп, як? А я не знала цього, - втрутилась Злата.

-Я не бачилась з ним відколи мені виповнилося вісімнадцять, - відповіла Влада, - як каже Саша: я не знала нічого про його справи, коли жила з ним, а тим паче про те, що відбувалося пізніше. Тож зараз він, фактично, чужа людина для мене.

-Чому ти тоді вирішила зізнатись зараз? – неоднозначно запитала подруга.

Влада потиснула плечем, відповівши:

-Просто. Він нещодавно знайшов мене і вирішив відновити спілкування. Наболіла тема, тому він мені згадався, і я сказала.

-Тобто ти все ж відновила спілкування з ним? – раптом запитав Саша.

-Не те що би… Одна зустріч була, на днях має бути ще одна. Я не в захваті від цього, у нас був дуже болісний конфлікт.

-А ти би не могла якось обережно розпитати у нього про його справи? Можливо, він знає й щось про своїх колег-підприємців?

Почувши цю ідею, Амір обурився, втрутившись:

-Сашо, от що ти…

-Що я? – перебив товариш, - здається мені, чи ти сам нещодавно хотів розібратися у цьому будь-якими методами?

-Мені не складно запитати у нього про це, - втрутилася Влада, - навпаки, думаю, він багато чого розкаже, аби тільки примиритися зі мною.

«Хоч якась користь з цього вийде», - додумала вона.

Амір відвів погляд, промовчавши. Він не хотів тиснути на дівчину, адже знав, чого їй варті ці зустрічі.

-Чудово. А про решту потрібно буде ще розпитати у вашої матері, - мовив Саша.

-Та розпитаєм, - невимушено відповіла Злата, - он у Аміра на Дні народженні за три тижні, - вона зробила паузу, глянувши на брата, - ти ж будеш її запрошувати?

-Мг, - мугикнув він, - і не за три, а за два з половиною.

-Ти ще до годин розрахуй, - хмикнула сестра.

-Обов’язково, - усміхнувся Амір, - і адвент-календар зроблю, на стіну над ліжком повішаю.

Влада сиділа непорушно увесь цей час: лише нервово заламувала пальці на руках. Її свідомість почали полонити настрливі тривожні думки: «А раптом це все вчинив він? Чому це все так не дає мені спокою? …Хоча з іншого боку він, певно, не міг зважитися на таке? На… Свідоме вбивство… Чи це лише я хочу в це вірити?»

Та раптом вона відчула Амірову руку у себе на коліні. Він м’яко, проте з певною наполегливістю погладив її. Дівчина глянула на нього: боковим зором хлопець дивився на неї. Він помітив її сум’яття і, схоже, зрозумів його причину. Влада поклала свою долоню поверх його. Коли вона відчувала його підтримку, хвилювання трохи відступили.

-Виходить, це все? – невдовзі запитала Злата.

-Так, - відповів Саша, - потрібно чекати на нову інформацію. Завтра Влада поговорить з батьком, а потім Амір з матір’ю.

-Якось на довго це все розтягується, ви не думаєте?

-Ми не професійні слідчі. Якщо так розібратись, то все це взагалі протизаконно, - почав Саша, - у нас нема повноважень і так далі. А навіть якщо: є справи, які місяцями, а те й роками не можуть відкрити. Тому для нас головне не час, а результат. Хоча б якийсь.