ГЛАВА XXXIV «КНЯЗЬ У ЇЇ ВЛАДІ»

Минуло декілька днів: сьогодні увечері мав відбутися показ.

Влада спеціально доробила усю роботу вчора, аби сьогодні в повному обсязі сил прийти на показ. Сьогодні в другій половині дня, незадовго до заходу, Амір зателефонував Владі, попередивши, що викликав їй таксі до нього. Перше: він хотів явитися на показі разом. Інше: у нього був якийсь сюрприз. Та дівчина й не опиралась.

Вони сиділи у вітальні, попиваючи каву. Розмова була рівномірна, на якусь буденну тему. Коли після якоїсь фрази Амір зауважив:

-Ти якась кисла.

Влада підвела погляд, впіймавши себе на тому, що увесь цей час похмуро дивилася в чашку. Труснувши головою, наче скидаючи з себе залишок чогось неприємного, дівчина відповіла:

-Пробач, замислилась.

-Досі не можеш відпустити зустріч з батьком?

Влада зітхнула. Амір мав рацію. Окремі кадри та фрази досі циклічно витали у неї в голові, ніяк не даючи спокою.

Тоді, після самої зустрічі, дівчина все розповіла хлопцеві. Вони провели той вечір разом. 

-Угу, - мляво мугикнула вона, - я… Мене досі будоражить це все. Його слова, дії. Те, як він називав мене «милою», «соколятком»… Я досі не можу зрозуміти: це була щирість, чи просто приманка. Чого він насправді хоче від мене, чим це все обернеться і так далі. А головне – не можу розібратися у собі. Я відчуваю щось настільки дивне… І злість, і жаль, і якесь розчулення… Наче, я все ще люблю його, а, наче, водночас і ненавиджу…

Амір поклав долоню їй на коліно, лагідно погладжуючи, зі словами:

-Яким би він не був, він – твій батько, доволі близька людина. Зрозуміло, що відпустити це буде нелегко. Проте ти зробила правильно, пішовши до нього. Найважливіше – визначити істиність його намірів, а для цього потрібно тримати його біля себе. А далі час покаже. Головне, що ти не одна. Я тобі уже говорив це.

Вона криво посміхнулася. Після слів Аміра їй завжди на певний час ставало легше.

-Так, ти маєш рацію… - протягнула дівчина, видихнувши, - гаразд, не зараз, не про це. Не хочу зіпсувати сьогоднішній вечір.

-До речі, про сьогоднішній вечір… Будь тут, я зараз.

Хлопець підвівся, підійнявшись на другий поверх. Незабаром він повернувся із великим пакетом в руках. Підійшовши ближче, простягнув його їй.

-Що це? – спантеличено запитала Влада.

Вона заглянула всередину: там було кілька коробок. Амір відповів:

-Твій образ на сьогоднішній вечір, - він усміхнувся, не те в іронії, не те у чомусь більшому, - дівчина Волощука має виглядати шикарно.

Влада підійняла на нього погляд, усміхнулась в схожій манері. Дістала звідти вечірню сукню приталеної моделі темно-багряного кольору. В пакеті лежали такі ж туфлі і… Парфуми. Влада зацікавлено дістала останнє: на коробці красувався шикарний арт з вишнею. Вона коротко засміялася, запитавши:

-Теж вишня?

-Угу, - задоволено кивнув Амір, бачучи, що їй подобається, - тільки жіночий варіант. Ти говорила, що тобі подобається.

-Може, тому що вони асоціювалися з тобою?

Вона сказала це випадково. Запала пауза. Хлопець кілька секунд дивився на неї: у його погляді щось перемінилось, проте він ніяк не прокоментував це. Лише зі звичною іронією промовив:

-Іди, приміряйся, гадючко, нам скоро виїжджати.

Дівчина взяла пакет, підійнявшись на другий поверх. Амір ж залишився на низу, чекаючи на неї. Невдовзі почувся рівномірний стукіт підборів: Влада сходила по сходах. Озирнувшись на неї, Амір неконтрольовано розтягнув губи у посмішці. Не єхидній, чи награній, а щирій.

Влада виглядала просто неймовірно. Сукня сиділа на ній ідеально. Підкреслювала талію, стегна, декольте, багряний колір пасував до обличчя. Дівчина була задоволена, наче мала дитина.

Хлопець захоплено дивився на неї. Влада одразу згадала, як він так ж дивився на неї того вечора, коли була вечірка у Сергія Сергійовича. Тільки тоді його погляд був просто зацікавленим, а зараз… Там читалося набагато більше.

І собі посміхнувшись, вона підійшла до Аміра, мимовільно обійняла його, промовивши:

-Дякую. Вона… Просто чарівна. У тебе гарний смак.

Хлопець і собі обійняв її: його долоні опинилися на її талії. Відповів:

-Це тут ні до чого. На гарній дівчині й мішок від картоплі сидітиме бездоганно, - ще раз провів по ній поглядом, - одягав би тебе так щодня. Неймовірна.

Вони кілька секунд дивилися одне на одного. Лише через деяку мить Влада зрозуміла, що вони знаходяться надто близько. Знову. Її серце забилося швидше, дівчина несвідомо прикусила губу, одразу піймавши себе на цьому: «Що ти… Соколовська!»

Амір, помітивши її сум’яття, відпустив дівчину, промовивши:

-Ходімо, нам пора, інакше запізнимось.

***

Авто Аміра зупинилося біля шикарної, величезної будівлі, де мав відбуватися захід. Ще з вікна Влада помітила Злату та Сашу, що уже стояли біля входу, чекаючи на них. Вони мило щебетали одне з одним, сміючись та стріляючи поглядами. «Цікаво, ми з Аміром так ж зі сторони виглядаємо? – мимовільно подумала Влада, а потім іронічно додала: ні, ми, напевно, радше як два круторогі барани».

Коли вони підійшли до Злати та Саші, Амір мовив:

-Привіт. Чого ви тут стоїте?

-Як чого? – єхидно кинула сестра, - зірку зустрічаємо. Негоже, щоб сам Амір Волощук з’являвся без почестей.

-Приємно, коли фанати дбають про тебе, - саркастично усміхнувшись, відповів він.

-Було б дивно, якби ти сказав щось на кшталт: «Ой, ну що ви, не варто».

-Ну. Коли ви приїхали? – перевівши тему, запитав Амір.

-Нещодавно, - відповів Саша, - вирішили, що буде негарно йти без вас, тому зачекали.

-Ви і так всі підете без мене, - мовив Амір, - мене зараз загребуть в гримерну, а далі на подіум. Я приєднаюся до вас аж після показу, на самій вечірці.

-Хоча б якийсь час я зможу побути в спокої, без цього тюхтія, - блаженно прикривши очі, кинула Злата.