ГЛАВА XXXII «ТОВАРИСЬКА (І НЕ ТІЛЬКИ) ВЕЧЕРЯ»

Злата та Саша приїхали першими: разом з Аміром вони уже розмістилися у вітальні. Сестра допомагала брату накривати на стіл. Між ними одразу почала зав’язуватись розмова: друзі давно не збиралися разом.

Коли у якийсь момент Амір перевів тему, промовивши:

-Я, до речі, ще декого запросив…

Злата й Саша синхронно зиркнули на нього, проте товариш одразу здогадався:

-Влада, чи що?

Хлопець дещо незручно зам’явся: не очікував, що він так скоро здогадається, але одразу виправився, ґрунтовно промовивши:

-Вона багато допомогла, а тим паче нещодавно запитувала про це… Думаю, буде правильним розповісти і їй.

-Ну і ще ти її кохаєш, - із легким підколом додала сестра.

-Ага, в новинах ще розкажи і книжку про це напиши, - із легким обуренням та іронією відповів він.

-О, неодмінно, братику.

У цей момент в Аміра задзвонив телефон. Глянувши на екран, він спохватися, кинувши:

-Я йду відчиню.

Вхопивши ключі, хлопець вийшов на подвір’я, направившись до хвіртки. Відімкнувши замок, він відчинив її навстіж: по той бік, як очікувалось, стояла Влада. Їхні погляди зустрілися: дівчина відчула, як затрепетало серце, побачивши його. Амір ж посміхнувся, кивнувши їй запрошувальним жестом:

-Проходь.

Як вона переступила поріг, він легко, невимушено приобійняв її плечі: коли дурманний аромат його парфумів торкнувся її, в голові запаморочилось. Чи то від різкого запаху, чи то від чергової приємної близькості.

Дівчина трохи незручно стала в стороні, поки Амір зачиняв хвіртку. Помітивши, що Влада чекає, він іронічно промовив:

-Чого стоїш, наче не ночувала ночі в цьому домі?

-Хочеш сказати, це дає мені право поводитися тут, як хазяйці? – з легким викликом кинула Влада.

Підійшовши до неї, парубок відповів:

-Відкрию секрет: навіть більше, ніж хазяйці, і не тільки тут. Ходімо, на нас чекають.

Переступивши поріг вітальні, Влада одразу відчула на собі два погляди: хлопець та дівчина, що сиділи поряд та, мило посміхаючись одне одному, ласкаво спілкувалися, перевели очі на господаря та незнайомку, що була з ним. Дівчину вона знала, парубка ж ні.

Коли вони підійшли до столу, Амір промовив:

-Знайомтесь. Саша, це моя знайома Влада. Владо, мій товариш Саша. Зі Златою ви уже знайомі.

Чомусь, представлення як просто «знайома» їй не сподобалось. Хоча майже одразу дівчина зловила себе на іншому: «В дійсності, а як ти хотіла, щоб він тебе представив? Своєю дівчиною?»

-Приємно познайомитись, Владо, - простягнувши їй руку, мовив Саша, пильно вивчаючи її поглядом.

Дівчина перемкнулася на товариша Аміра. Провела по ньому очима, одразу згадавши: «Високий, білявий. Ось, хто довідку Оксані Петрівні приносив. І чому ти так на мене витріщаєшся?»

-Навзаєм, Саша, - відповіла Влада, потиснувши руку у відповідь.

-Сідайте гайда за стіл, все уже готово, - втрутилася Злата, - Владо, не стій, як вкопана, тебе ніхто тут не з’їсть.

Прямолінійність та самовпевненість Амірової сестри залишились такими ж, як і при їхній перші зустрічі. Владі подобалися такі люди. Дівчина, кинувши характерний погляд на Аміра, із неприхованим єхидством промовила:

-Таки точно?

Злата провела поглядом по брату, примружилась, усміхнулася, а потім іронічно мовила:

-Хто, цей? Не хвилюйся, цей тюхтій нічого подібного собі не дозволить, я обіцяю.

-Ух, береш на себе відповідальність за мою непередбачливість? – невимушено кинув Амір.

-Цього разу – так, - впевнено мовила дівчина.

Стосунки між Златою та Аміром були легкими, грайливими, наповнені характерними, братськими стьобами. Спостерігаючи за ними, Влада в душі жалкувала, що не мала ні брата, ні сестри, чи навіть кузена.

За вечерею між ними почала зав’язуватись розмова. Базікали Амір і Злата, Влада лише іноді підтримувала діалог – вона просто ще не до кінця звикла до цієї компанії, хоча враження склалося доволі приємним. Саша ж переважно мовчав, дівчина одразу зрозуміла: він був тихий за характером, хоча разом із товаришем та його сестрою відчував себе доволі комфортно.

Та якоїсь миті Амір перервав звичну розмову. Він дістав три характерних папірці, схожих на якісь флаєри, хоча їхній дизайн виглядав дорого, промовивши:

-Поки ми не перейшли до основної теми… Хотів вас декуди запросити, - хлопець простягнув запрошення гостям, - за декілька днів відбуватиметься Фест, де буде демонструватися живий показ, - він самовдоволено посміхнувся, - де я буду в одній із головних ролей.

-Нарцис… - закотивши очі, пробурмотіла Влада.

Злата солідарно кивнула.

-Захід завжди був закритим, проте цьогоріч вони вирішили роздати запрошення на модні дома. Я вибив по одному для вас. Буду радий ваші компанії.

-Можна було просто сказати: «Прийдіть і поаплодуйте, коли я буду вертіти стегнами на сцені», - іронічно кинула Злата.

-Стегнами вертять у жіночій походці, - цокнувши язиком, мовив хлопець, - після самого показу буде вечірка з музикою, вільним спілкуванням, їжею. Думаю, ми знайдемо, чим зайнятись.

Влада покрутила запрошення у руках, подумавши: «І мене теж… Чого це раптом?..» Вірогідна відповідь, яку мимохіть підкинула інтуїція, гуляла десь поза свідомістю, проте сам факт, що Амір запросив її на свій показ, трепетно тішив серце, хоча й дівчина сама перед собою намагалася його заперечити.

-З якої радості організатори такого елітного заходу вирішили запрошувати туди простих смертних? – розглядаючи запрошення, роздумував Саша.

-Не знаю, - байдуже відповів Амір, - Сторожук сказав, щоб простягнути руку всім, хто зацікавлений світом моди. Проте насправді це звучить, як маячня. Хоча, хто його знає.

-Ясно… - на видиху відповів Саша, - а що стосовно основної теми, задля якої ми зібрались тут?

Навколо повисла тиша: Амір замовк, підбираючи слова, інші ж очікувально дивилися на нього.

-Сьогодні я зустрівся з батьковим юристом… - почав Волощук, - Задорожний Євген Олександрович. Раніше стало відомо, що тато позичав комусь велику суму грошей, проте ми з Сашею не знаходили відповідного документа у батькових паперах. Як розповів юрист, позика дійсно відбулася і була юридично підтверджена.