ГЛАВА XXX «ПОВЕРНЕННЯ»

Амір чекав, коли Влада повернеться, адже він прийшов саме за нею. Парубок визначив, що дівчина зазвичай виходила приблизно на хвилин п’ять, максимум десять, не більше. Але її не було уже п’ятнадцять хвилин. Нервово поглядаючи на годинник, парубок почав відчувати неладне. «А може стало погано? Може, замок десь заклинило? А, може, заснула?» - ці думки циклічно витали у його голові. Мозок намагався знайти логічні пояснення, проте якесь внутрішнє відчуття заперечувало будь-яке логічне пояснення. Воно лише розігрівало параною, яка в решті решт змусила його зірватись з місця та піти за дівчиною.

***

Він вхопив дівчину за комір, відтягнувши його, оголив ключиці. Прямо в обличчя прошипів:

-Ти блін шо, думаєш, шо крутая тіпа? Нічо, я щяс на мєсто поставлю.

Від противного запаху алкоголю шлунок скрутило в нудоті. Захлинаючись сльозами, Влада стиснуто прошепотіла:

-Н-не тр-реба… П-пустіть…

Після цих слів по її щоці прийшовся ще один удар. Чолов’яга уже було потягнувся до ґудзика на її сорочці…

Але наступної миті дівчина відчула якийсь рух поряд. Рефлекторно звела заплакані очі. Перші секунди не могла розібрати, що відбувається, проте згодом впізнала. Зі спини завівши руку за шию, Амір відтягнув п’яного від Влади. Амір не був вищим, чи міцнішим за нього, але незграбний п’яний опір не міг протистояти чітким, сильним рухам.

Через деякий час в та біля комірчини було багато народу: поліція, швидка, за дверима клубився техперсонал, рознюхуючи, що тут тільки що сталося. Згодом приїхала й Оксана Петрівна. Усіх гостей, відповідно, повиводили. Центральна зала була практично пуста.

Влада більше не бачила Аміра. Дівчина пам’ятає, як він потім допоміг їй підвестись, як запитував, чи вона ціла, на що та загальмовано кивала, як потім її питала поліція та оглядала швидка. Проте усі ці спогади були не чіткими. На фоні страху все, що тільки що відбулося, здавалося просто нічним кошмаром.

Підібгавши під себе коліна, Влада сиділа на одному з крісел у залі. Їй ще не дозволяли покидати місце події. Туш, що розпливлася по всьому обличчю, пошарпаний, подекуди брудний одяг, розпатлане волосся… Вона заховала погляд в коліна, досі тихо схлипуючи.

Проте у якийсь момент почула, як хтось гукнув її ім’я. Вона тіпнулась від несподіванки, різко підіймаючи голову. За кілька метрів стояла Оксана Петрівна. На її обличчі грала злість та незадоволення. Власниця бару покрокувала до дівчини, промовивши:

-Владо Артемівно, ви не хочете пояснитись?

-Я…

-Що ви тут влаштували? – суворо мовила начальниця, спопеляючи її поглядом, - це… Це світ такого не бачив! Посеред ночі на своїй зміні з гостем побилися?! Ви хоч знаєте, хто він і які в нього зв’язки?!

Оксана Петрівна продовжувала сваритись. Влада ж нічого не відповідала. Сиділа на місці. Поперек гортані досі стояв їдкий ком страху, що не давав мовити й слова. Сльози самі по собі лилися з очей. Руки самі заламували пальці, які уже навіть не видавали пронизливого хрусту.

-…Ви хоч розумієте?! – продовжувала директорка, - дві пляшки дорогого алкоголю, Соколовська! Та… Вони коштують як уся ваша зарплата!

На її останню репліку почувся доволі знайомий голос:

-Якщо якихось дві нещасних пляшки єдине, що бентежить вас у цій ситуації – я куплю вам три таких.

Влада метнула погляд у бік: з коридору, повернувшись з допиту поліції, вийшов Амір. Його голос був рівний, спокійний, проте впевнений. Він, підійшовши ближче, загородив Владу собою.

-Молодий чоловіче, чому ви втручаєтесь в чужу розмову? – обурено кинула Оксана Петрівна.

-Це була не розмова, а ода з безпідставними звинуваченнями. Цікаво, скільки пляшок розбили б ви, опинившись на її місці?

В моменті він відчув, як Влада, присунувшись впритул до його спини, міцно вціпилась рукою в його сорочку. Вона пригорнула голову до нього, Амір відчував, як тремтіло її тіло. Він і собі характерно виставив руку, завівши її трохи назад, неначе захищаючи її від чогось. Це не було схоже на обійми, проте за духом відчувалося саме так.

Оксана Петрівна зам’ялась, коли Амір продовжив:

-Дивно взагалі, як цей чолов’яга опинився у такому стані. Правоохоронці зазначили, що у нього рівень проміле у крові 1,77, коли норма 0,2. Можливо, власниці бару варто було б подумати про стан своїх гостей та культуру публічного місця, а не продавати десятий бокал одному і тому самому, лиш би грошей побільше нагребти?

Директорка закладу округлила очі в гнівному обуренні, їдко кинувши:

-А ви до мене не прирікайтесь!

-Не буду. Просто можу зазначити цей факт поліції. В тім, думаю, вони й самі додумаються до цього.

Оксана Петрівна була би ще щось відповіла йому, проте до них вийшов правоохоронець, попросивши жінку на кілька слів.

Опинившись практично на самоті, Амір обернувся до Влади. Вона, відпустивши його сорочку, кілька секунд просто дивилася на нього.

Невідомо, скільки би вони ще розглядали одне одного, якби парубок не сказав:

-Поліція сказала, що ми можемо буди вільними. Ходімо, відвезу тебе.

Дівчина не рухнулася з місця. Лише тихо схлипнувши, мовила лише одними губами:

-Амір… Дякую.

Він лагідно посміхнувся, простягнувши їй руку. Влада, не довго думаючи, сперлася на неї, підвівшись. Підтримуючи дівчину за руку, він вивів її з бару. Підійшовши до його машини, відчинив їй двері, після чого і сам попрямував до водійського місця. Дівчина була рада бачити це авто. Вона скучила за ним та його чорною БМВ.

Поїздка відбувалась мовчки. Влада досі схлипувала, проте поступово починала заспокоюватись. Коли авто зупинилося біля її під’їзду, дівчина не поспішила виходити назовні. Вона завмерла, ще більше нахмурившись. Амір це помітив. Їй не хотілося залишатись одній. Тому, коли та все ж потягнулася до дверної ручки, запропонував:

-Не хочеш до мене?