ГЛАВА XXIII «НОВИЙ СЛІД»

Наступного дня Влада, відпочивши після зміни у барі, повечеряла, після чого почала збиратися на форум. Увесь цей час вона думала тільки про нього, адже це єдине, що може врятувати її становище. Якщо Амір не збрехає цього разу, а таки дійсно дасть інтерв’ю після заходу, коли та дізнається для нього все, що той захоче, це буде просто найкращим розвитком подій для неї. Дівчина розуміла, що не має ніяких гарантій, аби довіряти йому на слово, проте тепер це залишилося єдиним, що вона могла робити.

Для зустрічі Влада обрала класичні чорні штани та білу сорочку. Наче і скромно, проте зі смаком. Привела в порядок волосся, зробила легкий макіяж… В результаті її образ вийшов достойним. Зібравшись, дівчина замкнула квартиру та пішла до виходу, прямуючи до станції метро, звідки її зазвичай забирав Амір.

Погода сьогодні була дещо прохолодною порівняно з останніми днями, проте зовсім не бридкою: легкий вітер пестив обличчя, хоча іноді все ж нахабно дозволяв собі здути волосся на нафарбовані губи.

Через деякий час Амір був на місці. Влада одразу впізнала його авто, рішуче направившись до неї. В моменті вона впіймала з цього легку іронію: «Я вже так впевнено розрізняю його машину…»

Сівши до салону, дівчина, обережно зачинивши двері, одразу привіталася:

-Добрий вечір.

Амір, що як зазвичай розслаблено, проте не втрачаючи внутрішньої уваги, сидів за кермом, підмітив це, іронічно мовивши:

-Невже тебе навчили акуратно зачиняти двері?

Влада не відповіла, лише роздратовано закотивши очі. Звичні перепалки більше не виникали. Схоже, вони уже пройшли цей етап, залишивши його в минулому. Або ж поки що просто не було нагоди… Проте й спілкуватися, як добрі знайомі, не було бажання. Між ними швидше панував солідарний холод, що свідчило про те, що їхні стосунки тримала тільки спільна справа.

Через деякий час тиші Амір запитав:

-Ти пам’ятаєш усі деталі?

-Пам’ятаю, з пам’яттю проблем немає, - байдуже відповіла вона, не відриваючи погляд від вікна.

Знову запала мовчанка. Амір розумів, що в цьому немає нічого дивного та незвичного, проте тишина навколо тиснула на нього, особливо, коли поряд була саме Влада. Саме тому він знову запитав:

-Як твоє самопочуття?

Тепер Влада глянула у його бік. Вуличне світло та тіні, що пробивалися крізь лобове скло, швидко змінювали одне одного на його зосередженому обличчі.

-Нормально, - беземоційно відповіла дівчина, - а тобі чого?

-Тобі вчора стало погано, - пояснив хлопець, слідкуючи за дорогою.

-Я просто була втомлена, - відмахнулася вона.

«Його слова наче й виглядають щирими, проте я не хочу ділитися будь з ким своїми проблемами. Лишні питання, непотрібні слова… Навіщо це? Сама все вирішу», - подумала вона.  

Після вчорашніх розмов спілкування одне з одним та навіть присутність поруч відчувалися інакше, і вони обоє це розуміли. Це було щось неясне: без дратівливості, проте й без приязні.

Розуміючи, що світської розмови завести не вийде, Амір промовив:

-Нам залишилось ще не довго. Тепер схема трохи змінюється. Ти все ще гратимеш мою дівчину, коли хтось прямо запитає про це, проте тепер переважно у тебе буде роль моєї колеги та представниці бізнесу.

-Стоп, стоп, стоп, - одразу перебила дівчина, - а коли мене хтось запитає якісь деталі стосовно бізнесу? Я ж нічого не знаю.

-Відправиш його до мене. А я викручусь. Можеш говорити, що новенька, тому поки що не знаєшся надто глибоко. Ну або ж спробуй обернути ситуацію на свою користь та дізнатися щось цікавеньке. Із Сергійовичем у тебе вийшло добре. Не думаю, що він дурніший за них усіх.

-Він був п’яний, - зауважила дівчина.

-А ти, наче, журналіст, - відповів хлопець.

-А що робитимеш ти?

-Те саме, що й ти, проте у більш формальній формі і суто по справах бізнесу.

-Ти так добре знаєшся у цьому? – мимовільно запитала Влада.

-Ага, і хрестиком вишивати вмію, - іронічно відповів він.

Вона не зрозуміла: це був лише характерний сарказм, чи тут була і доля правди. Відповіла із такими ж нотками у голосі:

-Доки не побачу рушник, вишитий гуцульським орнаментом – не повірю.

Амір всміхнувся: на щока з’явились ямочки. Мовив:

-Гаразд, один, один.

Приїхавши за потрібною адресою, Амір припаркував автомобіль, після чого вони обоє попрямували до будівлі, де мав відбуватися захід. Між ними панувала тиша. Тепер уже Влада скористалася шансом, промовивши:

-Сьогодні після форуму ти даєш мені інтерв’ю.

-Нахабно прозвучало однак, - мовив парубок, призупинившись.

-Так, тому що це вже навіть не питання, а ствердження. У мене є термін, в який мені потрібно вкластись.

Амір зітхнув, відповівши:

-Якщо захід закінчиться до сьомої години…

-Ні, - твердо заперечила дівчина, - ти й так уже затримав його, порушивши нашу умову. Тепер моя черга встановлювати правила.

Парубок раптом всміхнувся: на його щоках з’явилися ямочки. Її тверда нахабність забавила його. Він виставив руку перед себе, спершись в стіну біля якої вона стояла. Амір навис над нею, із легкою грайливістю запитавши:

-Домінуватимеш?

Зараз її не спантеличила його близькість. Дівчина посміхнулась і собі, відповівши:

-Звичайно. Людина несе долю у власному імені.

-Чи знала ти, що «Амір» з арабської перекладається як повелитель?

-Не вражає, - вигнувши брову в характерній усмішці.

Завмерла пауза. Амір кинув запитально глянув на неї, у самісінькі очі, коли дівчина відповіла:

-Будь-якому володареві влада надається згори. Забери вище розпорядження, і навіть наймогутніший повелитель стане ніким. Інша справа, коли ти сама Влада.

-Управлятимеш моїми правами повелителя?

-Коли твоя влада не задовольнятиме мене… Тоді буду, - впевнено мовила дівчина.

В її голосі прозвучала серйозність. Амір засміявся та, натякаючи на їхню чергову близькість, провокаційно запитав:

-Тобто дана ситуація тебе задовольняє?