ГЛАВА XXII «ВЛАДА НАД ВЛАДОЮ»

Після робочого дня Влада під будівлею офісу чекала на таксі, яке їй викликав Амір. Її настрій зараз, можливо, був дещо більш піднесений, ніж протягом усього дня, адже зараз, вірогідно, вона нарешті зможе домовитися про інтерв’ю з Аміром, що, вірогідно, вирішить більшість її проблем. Хоча важка тривожність не вгамовувалась і, схоже, не вгамується, допоки усі її проблеми не владнаються.

Коли машина зупинилася біля будинку Волощука і дівчина вийшла назовні, одразу почувся звук ключів у замковій щілині хвіртки. Амір відімкнув їй хвіртку та двері, люб’язно запросивши до будинку.

Після вчорашньої розмови, як їй здалось з перших секунд, щось таки перемінилось. Що саме? Було складно сказати, беручи до уваги, що дівчина взагалі не хотіла усвідомлювати цей факт.

Пройшовши до вітальні, Амір одразу запитав:

-Чай, каву?

-Відмовлюся. У мене обмаль часу і розколюється голова, - сівши на крісло, де сиділа і вчора, стримано відповіла вона.

-Ну то кава навпаки допоможе збавити цей біль. Тобі з цукром?

-Так, - не маючи наснаги тягатися з ним, кинула дівчина.

Поки хлопець кип’ятив чайник, між ними панувала тиша. Влада так ж невимушено роздивлялася кімнату, коли в її поле зору знову потрапив рояль. Тепер він стояв уже в освітленій кімнаті, і дівчина змогла роздивитися його виробника. Над клавішами та на боковій стінці над лапкою золотистим гравіюванням було написано: «Bösendorfer».

Прочитавши цю назву, Влада неконтрольовано округлила очі, відчуваючи, як їй перехопило дух. «Матінко, це ж Бьозендорфер Імперіал 290, один із кращих роялів Європи! – захоплено подумала дівчина, ледь стримуючись, аби не протароторити це вголос, - звідки оцей його взяв?! Такі у кращих концертних залах Києва не завжди вдасться знайти, а тут просто отак… Серед хати… Якщо він ще не вміє грати на ньому, і це просто для інтер’єру – я зійду з розуму».

-Подобається?

Від несподіванки Влада різко озирнулася назад: у неї аж мотнулося волосся. За її спиною стояв Амір, задоволено посміхаючись. Дівчина зніяковіло погладила своє передпліччя, запитавши:

-Звідки ти йог взяв?

-Це подарунок.

-Подарунок? – ще більш спантеличено перепитала Влада.

-Угу. Батько подарував на день народження кілька років тому.

Почувши це, дівчина замовкла, згадуючи, як вчора посумнішав Амір, дізнавшись, які махінації провертав Віталій заради його щастя. Проте невдовзі безпосереднє питання саме зірвалося з її вуст:

-І грати ти вмієш?

-Більше скажу: я маю музичну освіту.

Він поставив на столик дві чашки кави. Аж зараз дівчина помітила, що він раніше тримав їх у руках.

Влада не помітила, коли почала ось так невимушено спілкуватися з ним. Це було так незвично, проте… Якось спокійно та мило. Можливо, раніше просто не було підходящої теми, ну або ж настрою…

Сівши навпроти неї на протилежне крісло, Амір по-хазяйськи розклав лікті по його бильцях. Нарешті дочекавшись підходящого моменту, Влада запитала:

-Чому ти мене покликав? Це стосується інтерв’ю? Вночі ти говорив, що ми все обсудимо вдень.

Хлопець, явно нікуди не поспішаючи, взяв чашку до рук та зробив один ковток. Думаючи, як краще піднести їй інформацію, Амір почав здалеку:

-Як тобі захід у Монотайпі? Сподобалось?

Це питання було настільки неочікуваним, що застало її зненацька. Дівчина спантеличено хитнула головою, непевно відповівши:

-Я не можу щось судити про нього, адже була там виключно по справі.

-А сама справа? Тобі сподобалось в ролі шпигуна?

-Я… Що? – обурено кинула вона, - що ти в мене хочеш?

-Ти надто підозріла, розслабся, я просто спілкуюся з тобою, - спокійно відповів Амір, продовживши: ти шикарно справилась із своєю задачею. Зізнатися чесно, я не очікував від тебе такого, молодець. І, як я підмітив, тебе зацікавила ця тема, вночі по тобі було важко сказати, що ти робила це все «на збуття».

-І? – підійнявши брову, мовила дівчина, чекаючи логічного продовження.

-Я тобі не дам інтерв’ю зараз, - закінчив хлопець.

Влада зніяковіло опустила кінчики губ, проте за лічені секунди розгубленість змінилася запальним обуренням. Роздратовано скривившись, дівчина випалила:

-Он, значить, як?! Знущаєшся?! Нічого подібного, Волощук, я зараз беру усе необхідне, і ти відповідаєш на усі мої запитання.

-Так не буде, - спокійно відповів Амір.

-У нас була домовленість, - розлючено процідила вона, - чи мені було юриста викликати, договір з тобою укладати?! Я обіцяла зробити інтерв’ю протягом тижня, розумієш?!

«Причому сама ляпнула це. Хто мене вічно тягне за язика?! Дурепа! Якщо Волощук затримає інтерв’ю, і я не встигну доробити його уже навіть не до кінця тижня, а протягом першочергового терміну – у мене будуть великі проблеми», - додумала дівчина.

Амір ж скептично підійняв кінець брови, сумнівно перепитавши:

-Усе життя? Ти настільки віддана кар’єрі, що готова вмерти за неї?

-Так, на ній тримається усе. Я не буду посвячувати тебе у дрібниці.

-Добре, нехай так. Проте не хвилюйся стосовно цього, у тебе буде час зробити все вчасно. Тим паче, я тебе попереджав про це, - легко усміхнувшись, відповів він.

-Про те, що ти – покидьок? О, так, ще тієї клятої ночі у провулку зрозуміла.

-Ні, і навіть не тоді, - спокійно, проте із деяким єхидством у голосі відповів Амір, зробивши ковток кави, - під час укладання нашої домовленості, ще в машині, пам’ятаєш? Ти тоді свято стверджувала, що вона рівноправна. Проте як так мило трапилось, що зараз ти нічого не можеш зробити проти, будучи у моїй владі.

Сказані ним слова, зачепивши за болюче, змусили гнівно перевернутися все з ніг на голову десять разів. Вона почала мимовільно хрустіти пальцями. Дівчина нахилилася вперед, незадоволено мовивши крізь зуби:

-Твій злишній пафос виглядає недоречно. Це не влада, а дурні дитячі забавки. У нас була домовленість. Я говорю зі Сторожуком, ти даєш мені інтерв’ю і ми розходимося. А тепер – нахабний обман.