ГЛАВА XXI «ПІД ХИЖИМ УДАРОМ»

Не зважаючи на те, що сьогодні ліг спати близько четвертої ранку, Амір прокинувся відносно рано. Він розумів, що така тривалість сну матиме наслідки у вигляді головного болю, тому намагався заснути далі, але сонливість ніяк не приходила до нього: очі не змикалися, а свідомість була бадьорою.

Вирішивши більше не мучити себе, він підвівся та пішов вмиватися. Потім, повернувшись до спальні, переодягнувся та привів себе в порядок. Відчувши себе людиною, а не заспаним домовиком, Амір відправив повідомлення Владі, що чекає її сьогодні у себе о шостій; після чого спустився до кухні, аби зробити собі кави.

Вітальня зустріла його умиротвореною тишею. Тут було трохи прохолодно: учора хтось забув зачинити кватирку, проте хлопець не поспішив її зачиняти: йому подобалася ця прохолода. Разом з тілом вона, наче, охолоджувала і мозок. Світло теж не вмикав.

Парубок підійшов до стільниці та, перевіривши, чи у чайнику є вода, увімкнув його. Дістав з верхньої полиці свою чашку, засипав туди заварну каву… Коли чайник закипів, залив перемелені кавові зерна окропом, після чого взяв горнятко за вушко та сів на крісло у вітальні.

Він поклав чашку перед собою на столик, заклав ногу на ногу, у звичній манері спершись у спинку, та розклав лікті по бильцях. Його очі спостерігали, як грайливими фігурами над чашкою клубилася пара.

Будучи певен, що був удома один, Амір раптом почув позаду себе легкі кроки. Озирнувшись, побачив Злату, що спускалася з другого поверху, тримаючи в руках невелику валізу, а на плечі невеликий рюкзак, одягнена у дорожній одяг. Коли вони пересіклися поглядами, хлопець промовив:

-Я думав, ти уже поїхала.

-Вдруге ти вже хочеш, щоб я поїхала, - із легкою, швидше жартівливою образою кинула дівчина, - доброго ранку.

Хлопець зітхнув, відповівши:

-Пробач, я…

Сестра все зрозуміла. Вона залишила свої речі на підлозі, підійшовши до брата. Злата присіла біля крісла, на якому він сидів, зазирнувши йому в обличчя.

-Не варто, - відповіла вона, - я розумію, що тобі важко після почутого вчора.

-Дрібниці, - відмахнувся хлопець, - це лише маленький відсоток від того, до чого я копаюся, думаєш, далі буде легше?

-Ні, просто… Тебе це дуже пригнітило, - розчаровано звівши брови на переніссі, мовила Злата.

Амір не відповів, лише відвів погляд. Дівчина зітхнула та, підвівшись, сіла на диван. Парубок взяв горнятко зі столу, зробивши ковток кави, а потім запитав:

-Ти як плануєш добиратися? Можливо, тебе відвезти?

-Ні, дякую, - відповіла сестра, - чого будеш день втрачати? Тим паче… - вона неоднозначно зам’ялася.

-Що?

-Мене Саша відвезе.

Амір витримав паузу, кілька секунд пильно дивлячись на неї.

-Саша? – тихо перепитав він.

-Так. Я говорила якось йому, що певний час на іншому березі буду, на книжкових форумах, презентаціях, видавництвах, ще з друзями деякими хотіла зустрітись і так далі. Він запропонував мене відвезти туди. Я погодилась.

-Він говорив мені, що у нього сьогодні робочий день, - зауважив хлопець.

-Після обіду. До того часу він уже повернеться.

-Он як, я таких подробиць не знаю.

Злата потиснула плечами, коли у неї задзвонив телефон. Вона підійняла слухавку, промовивши:

-Алло?.. Так. Ти вже є?.. Гаразд, уже іду.

Дівчина заховала телефон та, підвівшись, взяла речі і уже мала йти, коли брат раптом зупинив її, спитавши:

-Ви дуже поспішаєте?

Сестра глянула на годинник, відповівши:

-Ну… Пів години, можливо, є. А що?

-Скажи Саші, щоб зайшов, - підводячись, мовив Амір, - пригостимо вас кавою перед дорогою, і я би хотів ще дещо обговорити.

-Вчорашні події? – здогадалася дівчина.

-Угу, - підходячи до стільниці, мугикнув парубок.

-Ого, і каву самі зробите? – підійнявши брови, мовила Злата, - а я думала, це не царське діло.

Аж зараз хлопець всміхнувся та, знову вмикаючи чайник, відповів:

-Не такий я вже й нарцис, правда?

-Нарцис! - засміявшись, кинула вона через плече, вийшовши в коридор.

Через декілька хвилин до вітальні увійшли Злата та Саша. Останній підійшов до Аміра та, подавши руку для рукопотискання, промовив:

-Доброго ранку.

Амір потиснув йому руку, відповівши:

-Доброго. Ти ж говорив мені, що у тебе сьогодні робочий день?

-Після обіду – так, - відповів Саша, - зараз я вільний.

-Зрозуміло… - пробурмотів хлопець.

Злата тим часом просто слухала їхню розмову, сівши у вітальні.

-Про що ти хотів поговорити? – запитав товариш.

-Йди до вітальні, зараз я каву принесу, - відповів Амір, не бажаючи розпочинати серйозну розмову ось так серед кухні.

Заливши окропом заварку, парубок відніс дві чашки до вітальні, поклавши їх перед сестрою та другом, після чого опустився на своє місце та, зібравшись з думками, розпочав:

-Вчора я був на вечірці…

-Волощук, давай по факту, - перебила Злата, - не ти був, а ви були із чудовою панянкою, яка все дізналася замість тебе.

Амір закотив очі, цокнувши язиком.

-Я разом зі своєю супутницею був на вечірці…

-У неї хоч ім’я є? – запитав Саша.

Злата всміхнулася. Амір ж знову характерно видихнув, відповівши:

-Її звуть Влада. Ви мені дасте взагалі розповісти? Мій план спрацював, і нам вдалося дізнатися багато цікавого, з чого я уже зробив певні висновки… Сторожук ніяк не причетний до смерті батька. Я слухав аудіозапис їхньої розмови, а також зі слів самої дівчини… По-перше, у розмові він багато згадував про нього, проте жодного кривого слова не сказав, а навпаки – говорив лише з повагою та жалем про його загибель. По-друге, тато та його компанія приносили Сторожуку тільки користь. Так, він дійсно поставляв йому тканини дешевше, ніж на ринку, проте з цього мав і свою вигоду.

-Яку? – одразу запитав Саша.

Амір, не надто бажаючи знову згадувати про це, відповів: