ГЛАВА XVIII «СЕРЕД ЕЛІТНОЇ ВЕРХІВКИ»

Залишок минулого дня промчався надто швидко: Влада навіть не встигла дати рахунок часу. Можливо, для неї він відчувався миттєвим, тому що вона майже увесь провела його, сплячи. А, може, й тому що уже сьогодні вночі мала бути вечірка, на якій вона гратиме роль не простої гості, а підпільного а-ля детективна-шпигуна.

Було важко сказати, що вона хвилювалась. Скоріше, просто відчувала легку напругу та деяку настороженість, адже було неможливо навіть приблизно передбачити, чого взагалі чекати від цього вечора. Які там будуть люди, як усе складеться, як поводитемиться Амір, у якому стані буде Сторожук, чи зможе вона щось дізнатися у нього і чи він не запам’ятає цього у всіх деталях.

В тім, сидячи з мокрим після душу волоссям, дівчина нашвидкоруч відредагувала ще один текст, паралельно вечеряючи, після чого, побачивши, що час піджимає, помивши посуд, пішла одягатися.

Амір нічого не говорив про зовнішній вигляд, хоча Влада уявляла, який він має бути. Очевидно, це якась шикарна сукня, макіяж, прикраси, дорогі парфуми… Маючи не так багато із вищеперерахованого списку, дівчина підійшла до шафи, паралельно думаючи: «У що я тільки втягнулася… Цікаво, вісімнадцятирічна я повірила б в те, що буду творити у свої двадцять з гаком?»

Дівчина дістала із шухляди шкатулку. У ній було чимало прикрас – це все, що їй колись дарував батько, що вона забрала із собою, коли залишала його дім. Раніше на імпульсивній хвилі вона хотіла здати усе в ломбард, проте, заспокоївшись, вирішила залишити, розсудивши, що зберігати їх у вигляді срібла, золота та різних каменів буде надійніше, ніж валютою. Дістала звідти комплект сережок та кольє, а також дві каблучки та браслет.

Потім відчинила шафу з одягом. Це було важче, адже святкового одягу у неї було небагато. Багато чого зносилося з роками, тим паче майже увесь дорогий, парадний одяг вона залишила у батьківському домі.

Дівчина з хвилину стояла навпроти відчинених поличок, важким поглядом дивлячись на них. В якийсь момент її терпець увірвався: вона роздратовано закинула голову назад, запустивши пальці у волосся. У голові проскочила: «Міг би вже й за такі послуги сукню мені нормальну купити. Баран».

Проте раптом настрій перемінився: в пам’яті, наче зблиск блискавки постала думка. Вона мала підходящу сукню. Влада взяла стілець, ставши на нього, та потягнулася до найвищої полиці. Із самого закутку вона дістала світло-рожевий згорток тканини, який, випрямившись у її руках, перетворився на вечірню сукню.

Дивлячись на неї, дівчина неконтрольовано струсила плечами. З огидою, якимось страхом та дискомфортом. Від кінців пальців, що стискали тонкі лямки, пройшовся холодний струм, вдаривши аж у скроні. Це була та сукня, яку вона одягнула на ту рокову вечерю… Та, в якій її хотіли продати.

Дивлячись на одежину із ненавистю, вона подумала: «Чому я взагалі її тоді взяла із собою? Треба було залишити там, або спалити десь у лісі…» Вона важко зітхнула: ненависть перемінилася на розчарування та нервову тривогу. Сівши на стілець, на якому тільки що стояла, дівчина опустила руку із сукнею на бильце так, що майже вся одежина залишилася лежати на підлозі. Підперши голову іншою рукою, Влада думала: «Ах... Скоріш за все, я думала її перепродати, чи ще щось… Як не як, це дорога тканина, а річ абсолютно новенька, я її лише один раз одягнула».

Дівчина важко звела руку, в якій тримала сукню, знову глянувши на неї. Ця річ викликала стільки негативу на серце, що було неприємно навіть дивитися та просто тримати її в руці, не кажучи вже про те, щоб одягнути та провести увесь вечір.

Разом із знайденою одежиною на свідомість обрушились і різноманітні спогади: дім, у якому вона виросла, остання вечеря, та сама розкіш і, що не дивно, батько. Влада ідентифікувала ці згадки, як щось неприємне та страшне, як нічний кошмар. Це не була нав’язана розумом думка, це дійсно було так. Проте водночас із цим на душі постала і туга, і якийсь жаль… Попереднє життя було для неї обтяжуючим, небажаним й самотнім, проте і сучасне є важким, виснажливим і все ж таким ж одиноким.

Розум почали полонити думки, нав’язані серцем: чому так, а не інакше; чому саме я; де я повернула не туди і так далі. Схожі настрої помітно пригнічили її: Влада схилила голову, заплющивши очі: її плечі тужливо опустилися.

Уже було б, повністю занурилася у депресивний настрій, розвіявши усю зібрану увагу та силу, проте в якийсь момент Влада різко підійняла голову та, поважно закинувши ногу на ногу, вирівняла спину, впевнено і з відчутною суворістю до себе, проговорила вголос:

-Знайшла час, щоб понити, ганчірка ти соплива. Встала, одягнула плаття, і пішла. Не для тебе всі ці драми придумані.

Дівчина підвелася та, кинувши сукню на ліжко, почала знімати із себе домашній одяг.

Звичайно, зібрати волю в кулак було важко. Думок у голові не було, брови напружено зійшлися на переніссі, а на серце впав важкий замок. Хоча це був звичний стан для неї. Влада була емоційною не лише у плані запальної імпульсивності, а й у плані смутку, радості, хоча її й майже не було. Проте не завжди можна дозволити собі усі ці емоції. Особливо, коли життя підкладає стільки випробувань, що, сприймаючи усе вільно й щиро, було недалеко довести себе до депресивного, розпачливого стану, коли до тужливого божевілля залишається лише один крок.

Тому ще з давніх пір Влада виховала у собі суворість до власної натури. Іноді це було й боляче, проте все ж воно виховувало силу. Силу протистояти усім життєвим негараздам. Важко, кривіше, рівніше, це вимагало тривалої праці над собою, проте вона давала свої плоди. Звичайно, іноді все бувало настільки жахливо, або просто незліченна кількість дрібних неприємностей накладалися одна на одну та переливалися через край, що ніяка моральна сила б не допомогла.

Через декілька хвилин Влада була одягнена: вона розпустила волосся, зробила легкий макіяж косметикою, що в неї була, одягнула прикраси та, взявши із собою непримітну, проте охайну сумку.