ГЛАВА XVI «РІВНОПРАВНА ДОМОВЛЕНІСТЬ»

*Два дні після подій попередньої глави*

Це був пізній вечір. Влада, розчісуючи волосся, що лишень висохло після душу, збиралася на роботу в бар. Вчора вона підписала усі документи та, обговоривши нюанси з Оксаною Петрівною, остаточно влаштувалася на роботу. Сьогодні мав бути її перший робочий день, як повноцінного працівника.

Поки що дівчина домовилася з Оксаною Петрівною, що працюватиме лише не нічних змінах, проте запевнила, що за декілька тижнів зможе виходити на роботу і вдень. Влада була певна, що її кар’єра, як журналістки, дуже скоро закінчиться звільненням з агентства. Вона налаштувала себе на найгірший, проте найвірогідніший розвиток подій.

Через силу змусивши себе одягнутися на зміну, вона уже стояла у коридорі, натягуючи взуття на ноги. Аж коли телефон, що стояв на тумбочці, почав нервово вібрувати. Підійнявши голову, Влада побачила, що їй телефонує Ніна Петрівна – власниця квартири, на якій вона жила. Неоднозначно скрививши брови, наче передчуваючи щось недобре, дівчина підійняла слухавку, промовивши:

-Алло?

-Доброго ранку, Владочко, маєш секундочку? Я не сильно тебе відволікаю?

-Ні, ні, говоріть, - відповіла вона, відчутно напружившись.

-Така справа, мені доводиться піднімати ціну оренди до 16000 гривень.

«16000?! – розпачливо подумала дівчина, - це більше, ніж моя зарплата в барі. А ще комунальні…»

Певний час у їхньому діалогові стояла пауза, коли дівчина стримано запитала:

-Ви підіймаєте ціну на п’ять тисяч гривень? В чому причина таких різких змін?

-Як не дивно, кицю, інфляційні процеси. Цього місяця попрошу тебе уже сплатити за новою ціною. В інакшому разі мені доведеться шукати нових жителів.

-Висилите мене? – із легким викликом запитала Влада.

-Коли доведеться – так, - без долі сумнівів чи жалю відповіла власниця.

Дівчина гірко прикусила губу, стиснуто відповівши:

-Добре. До побачення.

-Гарного дня, - відповіла Ніна Петрівна.

У слухавці почулися короткі гудки. Повільно опустивши руку із телефоном, вона подумала: «Якщо через це кляте інтерв’ю мене звільнять з агентства – мені тепер фізично не вистачатиме коштів навіть на житло, що уже говорити про продукти, комуналку і так далі… Мені потрібно або шукати інше житло, або ще одну роботу».

Вона відчула, як до гортані підступає твердий, пульсуючий ком. В носі щось зрадницьки засвербіло. Вона глянула на себе у дзеркало, що висіло збоку: очі були вологими. Розвернувшись усім корпусом до нього, дівчина сперлася в тумбочку, дивлячись на своє відображення. Чомусь, зараз її розгнівали власні сльози. Підтерши ніс рукою, вона суворо подумала: «Нема чого розклеюватися. Ану-но зібралася, тряпка!»

***

Амір сьогодні планував поїхати до бару. Він завчасно приблизно розрахував, коли дівчина вірогідно може бути на зміні. Амір був як ніколи впевнений у своїх намірах. Хоча й не приховував від себе того факту, що Влада діє йому на нерви та викликає деяку неприязнь. Проте заради власної мети був готовий потерпіти її характер та витівки.

Під’їхавши до будівлі бару, хлопець припаркував автомобіль, після чого направився до будівлі. «Навіть якщо її тут не буде, я не потрачу вечір марно. Дізнаюся у когось, коли вона виходить на зміни, тоді знатиму напевне і наступного разу точно знайду її тут», - розмірковував Амір.

Головна зала зустріла його звичною музикою. Хлопець, скромно зупинившись біля стіни, одразу метнув погляд у кінець приміщення, де за роялем сидів артист. Вдивившись у фігуру, він впізнав її.

«Чудово, - подумав парубок, - значить тепер потрібно лише дочекатися, коли вона встане і кудись вийде. Не буду ж я її з-за роялю висмикувати». Амір відійшов за барну стійку, попросивши лише воду з лимоном. Він обернувся півобертом до виконавиці, спостерігаючи за нею.

-Ваша водичка, - мовила молода бармен, поставивши на стойку склянку прохолодної води.

Хлопець озирнувся та, подякувавши, поклав у банку для чайових одну банкноту, притягнувши склянку до себе.

Через деякий час Влада, розправивши плечі, встала з-за інструменту та вийшла у коридор, той самий, де вони й найчастіше пересікалися. Помітивши це, Амір зіскочив з місця та впевнено пішов за нею, навіть трохи пожалкувавши про свою рішучість, коли помітив на собі кілька спантеличених поглядів.

Розминаючи кисті, Влада повільно пленталась коридором, йдучи до своєї запиленої, тісної, проте на даний момент бажаної комори. Почувши за спиною чиїсь кроки, дівчина озирнулася, побачивши навпроти уже доволі знайому їй фігуру. Настільки знайому, що та скоро їй снитиметься у кошмарах. Влада скептично, навіть зверхньо підійняла одну брову, перекрививши при цьому губи так, що її міміка говорила все без слів.

Амір ж, зупинившись прямо навпроти неї, дивився на неї спокійно, навіть якось надто серйозно. Розуміючи усю дивність та навіть деяку іронічність ситуації, дівчина гостро, проте спокійно мовила:

-Ти що, глумишся наді мною?

Парубок підійшов ближче: він став майже що впритул, дивлячись звисока. Влада, не показуючи своєї ніяковілості, не відступила, гордо розправивши спину, стояла на тому ж місці.

-Ти хочеш взяти в мене інтерв’ю? – пильно примруживши очі, запитав Амір.

Така раптова заява змусила Владу ще більше розгубитись. Дівчина повільно прихмурилась, промовивши:

-З чого така раптова щедрість? – вона ледь помітно гордовито підійняла підборіддя, - совість заїла, чи тобі нудно стало?

-Тобто ти більше не зацікавлена у цьому? – зігнувши брову, запитав Амір.

Дівчина хотіла було відповісти щось у такій ж манері, проте впіймавши серйозну ноту в його голосі, засумнівалася. Влада, відчуваючи якийсь підступ, тихо відповіла:

-Зацікавлена…

-Тоді ходімо.

Парубок уже було б ринувся коридором, проте дівчина обурено промовила:

-Куди це? Я на робочому місці.

-Мда? А зараз ти стоїш у коридорі і лише сперечаєшся зі мною. Це серйозна справа. Я прикрию тебе, якщо ти тихо і по-людськи поводитимешся. Ходімо.