ГЛАВА XII «ЗА СКЛАДАННЯМ ПАЗЛУ»

Амір, Злата та Саша переступили поріг будинку Волощука. Зачинивши двері, вони усі пройшли до вітальні, посідавши навколо невеликого скляного столика.

Дорогою сюди між ними не зав’язалося жодної розмови: Амір був під враженнями та емоціями від того, що вони із Сашою дізналися у батька в кабінеті, другий ж був у роздумах над цим усім, намагаючись встановити логічний ланцюжок. Злата ж просто вирішила не встрявати, адже розуміла, що зараз, у машині, хлопці нічого не розповідатимуть, а заводити розмову на якусь іншу тему було безглуздо.

Амір втомлено відкинувся на спинку м’якого дивану, закинувши одну ногу на іншу. Саша ж зігнувся, підперши голову ліктями. Перший час обоє мовчали. Злата перекидала погляд з одного на іншого, після чого, врешті не витерпівши, промовила:

-А ми так і будемо мовчати? Я розумію, що у вас вражень ого-го, але я досі сиджу у невіданні.

Амір підійняв очі на сестру, кілька секунд просто міряючи її важким поглядом. Невелика пауза, що випала між їхніми репліками, здавалася довшою, ніж була насправді. Парубок, зітхнувши, знову опустив очі та відповів:

-Так, ну якщо по-порядку… Батька точно вбили навмисне.

Злата підійняла брову чекаючи продовження. Проте, не почувши його, злегка роздратовано мовила:

-Волощук, я з тебе по слову витягувати маю?

Амір незадоволено видихнув, адже сам ще не зібрав думки разом, аби розповідати щось змістовне, проте його випередив Саша:

-Ми побачили на записі із камери, що вночі хтось підрізав йому гальма.

Злата здивовано підкинула брови: її нижня губа характерно для неї опустилася. Дівчина секунду-дві помовчала, а потім, поникнувши погляд, відповіла:

-Тобто, Аміре, ти із самого початку мав рацію?..

Нарешті брат знову глянув на неї. Побачивши посумнілий настрій сестри, хлопець і сам ще більше розчарувався у всьому. Він запитав:

-Невже ти до останнього не вірила? Чому ж говорила, що погоджуєшся зі мною?

-Я справді погоджувалася, просто до останнього сподівалася, що це не так...

Амір промовчав, розуміючи, що в глибині душі теж хотів бути схожої позиції.

Саша, що сидів поруч із Златою, помітивши її зажурений настрій, м’яко погладив дівчину по плечі. Дівчина ніяк не відреагувала, проте і не відкинула його.

Зібравшись із духом, Злата видихнула та, глянувши на брата, запитала:

-Гаразд. А документи? Ви їх дивилися? Знайшли що?

Почувши питання більш живе та цікаве, Амір трохи змінив позу, та, перемкнувшись на інший лад, відповів:

-Знайшли. І не одне.

Дівчина, так само дивлячись на нього, заїзала на місці й, подавшись трохи вперед, промовила:

-Я слухаю.

-Всього тут поки що фігурує три особи, - розпочав Амір, - перший, хто мене найбільше цікавить, це Сергій Сергійович Сторожук.

-Знайоме ім’я, - перебила Злата.

-Так, тому що він мій начальник, - відповів парубок.

Саша підійняв брову, спантеличено промовивши:

-Ти мені не говорив про це.

-Зараз сказав, - кинув Амір, продовживши: коли ми з татом вечеряли, він говорив, що мав із ним якісь особисті справи, і той йому не сподобався… Ми знайшли документ про їхню співпрацю. Тато погодився на поставку матерії на його виробництво, проте що цікаво, за ціною нижчою, ніж на ринку. І якихось підстав для цього у документах теж не було. Це виглядає, наче там була ще якась усна домовленість…

Злата зосереджено дивилася на брата, усім виглядом показуючи, що уважно слухає його.

-Так, а далі? – мовила дівчина, коли парубок зробив паузу.

-Далі ми натрапили на одну цікаву особу… Саша, як там його?

-Герасимчук Володимир, здається, - відповів хлопець.

-Так, точно. Дякую. Як ми зрозуміли, цьому підприємцю тато давно поставляв матерію. Спочатку за ринковими цінами, а потім… Приблизно у той ж період, коли уклав контракт про поставки Сторожуку, підійняв вартість Герасимчуку. Теж без будь-яких підстав, що могли б бути зазначеними у документах.

-Виходить, вони можуть бути взаємопов’язаними? – мовила Злата, - тато знизив вартість для одного, але вирівняв свій дохід, підійнявши її для іншого?

-Ми теж так думали, - відповів Саша.

-Але для чого йому було це? – відвівши погляд, замислено мовила дівчина, - здається, продавати усім однаково було б легше для усіх. Виходить, у нього були на те якісь причини?

-Може бути. Це нам і потрібно дізнатися найближчим часом, - відповів Амір.

Злата зітхнула, потерши перенісся, яке натерли окуляри, а потім, підійнявши голову, знову запитала:

-Гаразд. І це все?

-Ні. – відповів брат, - за нашою останньою зустріччю тато говорив ще про одного партнера, який не вселяв йому довіри. Його новий інвестор. Ми знайшли контракт про співпрацю з ним, проте там не було чогось незвичайного. Лише ім’я його дізналися. Лисенко Андрій Вікторович.

-Я знаю його, - раптом відповіла Злата.

Амір здивовано підійняв брови, запитавши:

-Звідкіля це?

-Він окрім інвестицій блогінгом займається, інфлюенсер і все таке. Багато разів у Інстаграмі траплявся, я підписана на нього. Проте про те, що він інвестував у татів бізнес, не знала.

-Надішлеш мені покликання на його сторінку, хочу глянути на нього… - мовив Амір.

-Гаразд, - на видиху відповіла дівчина, - і це все?

-Поки що все. Я також переніс батьковий телеграм акаунт із комп’ютера собі на телефон. Найближчим часом почитаю переписки. Там теж повинно бути щось цікаве.

-От тільки вздумай це без мене робити, - мовила Злата.

Амір іронічно всміхнувся, відповівши:

-А що, моє заняття здається уже не таким маревним?

Дівчина закотила очі, характерно склавши руки на грудях. Проте раптом у розмову втрутився Саша, що до цього лиш замислено хмурив брови, промовивши:

-Аміре, слухай, а тобі не здається, що ми шукаємо не того?

Парубок перевів погляд на нього, не розуміючи, що той має на увазі.