ГЛАВА XI «СЛІД ІЗ КРИХТ»

Амір розумів, що в загальному часу у них не так багато, в тім діяти потрібно швидко. Він, замкнувши за ними двері, аби раптом хтось не застав їх на гарячому, наче пірнув всередину кабінету. Парубок підійшов до столу, на якому стояв новий потужний комп’ютер. Вмикаючи його, він промовив:

-Спочатку потрібно передивитися записи із камер відеоспостереження і дізнатися, чи нічого не відбувалося із батьковим автомобілем за ніч до аварії, - Амір зробив паузу, підійнявши очі на лівий кут під стелею, - і видалити те, що вони записують зараз.

Саша підійшов до нього, ставши у товариша за спиною. Амір, швидко клацаючи по клавіатурі, розгорнув додаток, що транслював записи із камер відеоспостереження. Раптом Саша запитав:

-А там зберігаються прямо всі-всі записи? Потрібний нам ще не зник?

-Ні, - впевнено відповів Амір, - вони зберігаються тут протягом місяця. Принаймні, так було колись…

Розгорнувши додаток, він обрав потрібну йому місцевість. На екрані відобразилося приміщення паркінгу: зараз там було пусто. Парубок відмотав запис до кінця минулого місяця, а потім і до конкретної дати. Запису залишалося ще тиждень існування. Ще декілька днів, і вони б не встигли… 

Запис почав відображати події із першої ночі. Декілька хвилин нічого не відбувалося. Не витерпівши, Саша промовив:

-Постав на 2х і відмотай трохи вперед, ми так до ранку тут просидимо.

Амір, видихнувши, зробив, як порадив друг.

Невдовзі на відеозаписі серед паркінгу, де мирно стояла батькова автівка, з’явився чийсь силует. Всередині щось боляче проте водночас переможно йокнуло: підозри були не марними, а переживання не безпідставними. Волощук роздратовано скривився, пробурмотівши:

-Я знав…

-Що ти знав? – одразу мовив Саша, - Аміре, а раптом це Богдан, або й твій батько? – він вдивився в екран, додавши: хоча Богдан навряд чи, статура зовсім не його. А от з твоїм татом… Доволі схожа, не вважаєш?

Амір поставив на паузу, розглядаючи силует, що, поки що, просто стояв посеред паркінгу зі складженими на грудях руками. Обдумуючи слова друга, він погодився з тим, що за статурою ця особа дуже схожа на батька. Проте одразу заперечив цю думку, відповівши:

-Ні, Сашо, це маячня. Якби це був хтось свій, він би, вірогідно, увімкнув світло, а не шастав тут у темряві, - він зробив паузу, пильно дивлячись на силует, - тим паче тато, коли складав руки на грудях, клав праву на ліву, а не навпаки, як цей, що тут стоїть. Людина фізично не може машинально зробити це навпаки, - він роздратовано примружився, додавши: не збивай мене.

-«Не збивай»? – підійняв брову парубок, - здається, ти для цього і взяв мене сюди.

-Щоб ти збивав мене із правильної думки? – ще більш дратівливо мовив Амір, озирнувшись на нього.

-Ти не був впевнений, що вона правильна, - відвівши очі, пробурмотів Саша.

-Не я не був впевнений, а ти, - поправив Амір, - тим паче, чому ти огризаєшся? Сам кілька годин тому був проти будь-яких суперечок. 

Товариш зрозумів, до чого той хилить, проте проігнорував його останній коментар, тихо кинувши:

-Вибач. Може, продовжимо?

Амір видихнув, увімкнувши запис далі. Особа певний час стояла непорушно, вірогідно, над чимось роздумуючи. Через деякий час постать опустилася на землю, залізши під автомобіль. Певний відрізок часу вона провела там, після чого вилізла звідти та зникла із запису.

Амір стиснув щелепи. Саша помітив, як долоня товариша напружилась так, що шкіра на кісточках побіліла, а вени чітко виступили на її зовнішній стороні. Він стиснув мишку, що була й його руці з такою силою, наче та от-от мала зламатися.

Намагаючись не дати наростаючій люті взяти під контроль його свідомість та подальші дії, Амір низьким, стиснутим голосом прошипів:

-Перерізав гальмівні шланги. Виродженець.

Саша мовчки спостерігав за ним, обдумуючи твердження товариша. Та раптом Амір наче вибухнув. Він істерично засміявся. Відкинувшись на спинку крісла, парубок машинально скуйовдив собі волосся, промовивши:

-Ну так, звичайно. За словами експертів, у автомобіля відмовили гальма. Якщо автомобіль просто вилетів з мосту на великій швидкості, вірогідно, Богдан просто вивернув кермо в надії, що авто зупиниться, проте його швидкість була надто високою. А цей дегенерат щось робив під автомобілем. Якщо скласти все разом… - емоції на його обличчі перемінилися на поникле розчарування, - йому просто підрізали гальма…

Амір зітхнув. Хлопець підпер голову, сперши лікоть на край столу, та характерно прикрив очі долонею.

Підозра на схожий розвиток подій давно жила в ньому, проте тепер, напевне переконавшись у цьому, така думка здавалася страшною. Раніше його заспокоював аргумент, що все може виявитися далеко не так, як він думав, адже хлопець не мав жодних доказів тому, про що постійно розмірковував. А тепер, склавши підтверджені факти докупи, теорія про те, що смерть батька була підлаштованою, справдилася.

Це вселяло страх і розуміння того, що абсолютно все, що є навколо, від людей і до майна – в небезпеці. Мотиви замовника їм невідомі, тому передбачити, чого саме від хотів добитися цим, буде важко, а може й взагалі неможливо. Це ставило під загрозу буквально все.

Саша підійшов до Аміра, що приголомшлено переварював отриману інформацію, та обережно торкнув його плече. Друг ніяк не відреагував, проте перший почав говорити:

-Аміре, я розумію, що, дізнавшись таку інформацію, важко зберігати спокій та холодну свідомість, проте ти розумієш, що зараз це необхідно?

Парубок важко видихнув, а потім глибоко вдихнув. Повторивши це кілька разів, він вирівнявся, промовивши:

-Ти маєш рацію. Так, тут… все. Можна переходити до документів.

-Не все, - відповів Саша, - видалити запис із цього кабінету, де ми зараз.

-Точно… - кинув Амір.

-Дозволь мені, - мовив товариш, - а ти тим часом приступай до документів. Ти знаєш більше інформації, яка може допомогти, ніж я.