ГЛАВА IX «ЧОМУ ТВОЇ РУКИ ТРЕМТЯТЬ?»

Це був вечір того ж дня: Влада поверталася додому з офісу. Хоч тіло й свідомість були неабияк виснажені після сьогоднішньої доби, перше – від фізичної праці, а друга – від безкінечних суперечок, людської пихатості та невпинної критики у свій бік.

Їдячи в автобусі, розум просився задрімати, проте мозок, не встигаючи обробляти усю отриману за важкий день інформацію, не давав цього зробити, породжуючи нові, і нові міркування. Там спліталися й залишки відчутих сьогодні емоцій, і думок, стосовно дрібних робочих моментів, стосунків з людьми і так далі; проте перше місце у її голові посідали судження стосовно сьогоднішньої розмови у кабінеті Жанни Аркадіївни: «На що я взагалі викликалась? – із деякою розгубленістю думала дівчина, - інтерв’ю у Волощука, це ж додуматись треба було таке сказати».

Вона була розсердженою на себе за імпульсивно ляпнуті слова. Проте згодом безвихідь почала відпускати, породжуючи смирення з розкладом долі. Влада важко зітхнула, прикривши очі, вона підперла голову рукою. Трохи заспокоївшись, дівчина подумала у протилежному напрямку: «Хоча… З іншої сторони… Це хороший шанс вибратися із цього болота. Якщо зроблю все успішно – можу хоча б сподіватися на збереження робочого місця, нормальну плату і ставлення. Не думаю, що хтось з агентства наважиться на це, хоча хто їх знає…»

Автобус зупинився на потрібній зупинці. Влада розрахувалася за проїзд та вийшла на вулицю, попрямувавши до свого будинку. «Тим паче… - все ще думала вона, - я маю вагомий козир, про який ніхто не знає. Метод шантажу й маніпуляцій працює особливо гарно, коли має хороше підґрунтя, - іронічно подумала вона, - так, непрофесійно, зате дієво. Коли першу зустрічну в губи цілує, то й інтерв’ю першій зустрічній дасть, баран».

Влада зайшла в під’їзд, підіймаючись по сходах на свій поверх: ліфт тут не працював уже давно. «Виходить, мені потрібно якось вийти на цього Волощука, - розмірковувала дівчина, - бажано, аби це було очно. Писати йому в Інстаграм, чи ще кудись – не надто розумне рішення. Треба дізнатися, де знаходиться офіс Монотайпу та піти туди вранці, або ближче до вечора. Можливо, я зможу перестріти його біля будівлі. Імовірність мала, проте варто спробувати. При найгіршому розвитку подій я просто побачу будівлю Монотайпу, це не позаважає, - підходячи до дверей квартири, вона, важко зітхнувши, подумала: ой, леле, у що я взагалі втягнулась…»

Опинившись біля вхідних дверей, дівчина одразу помітила, що у дверну щілину запханий якийсь папірець. «Це ще що таке?» - спантеличено подумала вона. Діставши його, Влада відімкнула квартиру та зайшла всередину, зачинивши за собою двері. Опинившись у своєму коридорі, вона кинула сумку на підлогу та, розгорнувши папірець, почала читати: «Адреса… Будинок 76 квартира 303… Заборгованість за електрику і воду…»

В мить вона зупинилася, брови підійнялися догори, а нижня щелепа зніяковіло опустилась. Дівчина примружилась, перечитавши ще раз, аби впевнитись, що їй це не бачиться. Зрозумівши, що не помиляється, Влада збентежено звела руку, наче підсвідомо у когось запитуючи, а після роздратовано подумала: «Яка, щоб їх, заборгованість?! Сьогодні ж лише п’яте число, подуріли там, чи що?! А скільки хоча б?..»

Вона пробіглася очима нижче, аж поки не натрапила на чотирицифрове число. Вона тихо пролаялась, вголос промовивши:

-Скільки?! Дві тисячі?! За попередній місяць?! Та ну, вони знущаються?! Не можуть мої комунальні дві тисячі коштувати! Тим паче я розрахувалася за попередній місяць. Нещасні виродженці, я завтра піду в ЖЕК, подивимось, що ви мені скажете!

Влада, недбало кинувши папір на тумбочку, різкими рухами зняла із себе кросівки, важкими кроками, у гулі з-під яких відчувалося усе незадоволення, пішовши до ванної. Помивши руки, дівчина направилася до спальні, аби переодягнутися.

Знімаючи із себе сорочку, вона раптом збагнула: «І це я ще за цей місяць не розраховувалась. Виходить, їхня липова заборгованість за попередній, плюс цей… Леле, на скільки це я влетіла?..» Дівчина припинила потік нав’язливих, тривожних думок, додавши для себе більш впевнено: «На стільки, скільки і мала платити. Я не буду розраховуватися двічі за один місяць, ще й перевищену суму. Хай собі інших дурників шукають».

Проте, як би себе Влада більше не заспокоювала, настрій на сьогодні був зіпсований. Зник й ентузіазм та бажання щось робити, яке лишень було народилося зовсім нещодавно.

***

Пролупивши очі наступного ранку о сьомій сорок п’ять, Влада відчувала себе трохи вільніше, ніж попередні дні, проте все так ж не надто прекрасно, як хотілося б. На роботу вона сьогодні не йшла. Жанні Аркадіївні дівчина написала, що, мовляв, трохи прихворіла і на роботу сьогодні не вийде. Їй уже не було чого втрачати.

Натомість дівчина вирішила піти до Монотайпу; адже часу на виконання роботи було не так багато; аби рознюхати обстановку там, і, за неймовірною силою фортуни, зустріти Волощука. Також сьогодні дівчина планувала піти до ЖЕК-у та з’ясувати, що це за цікава заборгованість їй прийшла, коли дівчина розраховувалася за усе вчасно.

Ще вчора до своєї справи Влада відчувала певний скептицизм, сухість та невпевненість. Вона наче все ще жалкувала про те, що взяла це на себе. Проте уже сьогодні ентузіазму було дещо більше: відчуття власної недооціненості, бажання довести свій професіоналізм, що варта кращого і не є останнім баластом у цьому світі лишень зростало.

Дівчина вийшла на потрібній станції метро, попрямувавши за Ґуґл-картою до офісу Монотайпу. Дійшовши до місця призначення, вона роздивилася будівлю, автомобілі, що стояли поряд. «Напевно буде безглуздо одразу йти звідси. Потрібно ще трохи побути тут, а раптом пощастить. В іншому разі доведеться пробувати вийти на нього інакшим шляхом», - подумала Влада.

Вона відійшла з тротуару, ставши під самою стіною будівлі. Влада простояла біля Монотайпу уже біля години. Розуміючи, що навряд чи когось зустріне, вона розчаровано зітхнула, все так ж тримаючи погляд на горизонті. В голові разом із розчаруванням та неймовірною злістю на саму себе проскочила думка: «Я поступила, як дура, думаючи, що зустріну його тут, спеціально прийшовши сюди. Я безглузда».