ГЛАВА VII «ДРУЗІ… ТАКІ ДРУЗІ?»

Наступний ранок виявився якимось марудним та безбарвним. Влада була неймовірно втомлена після зміни у барі, проте мусила йти до офісу, мавши перед цим не більше двох годин сну. Їй одразу почало не щастити: автобус минув зупинку прямо у неї перед носом, тому дівчина була вимушена чекати на інший ще близько двадцяти хвилин, що загрожувало її запізненням, що й сталося.  

Також цього ранку Влада помітила, що на картку прийшла заробітня плата. Здавалося, це мав би бути приємний момент, проте виявилося, що там не вистачало кількох тисяч. Знову. Беручи до уваги, що фіксована отримувана сума і так була невеликою… Це розізлило дівчину, пошмагавши її і без того понурий настрій.

Влада переступила поріг свого кабінету аж о 9:45. Задихана, із розпатланим пучком на голові, вона зачиняла за собою двері, озираючись по коридору, чи немає там лишніх очей. Катя та Аліна, очікувано, уже давно були на робочому місці, проте відповідної атмосфери у кабінеті не було: перша лиш неохоче щось клацала в комп’ютері, а інша взагалі, підперши голову рукою, листала телефон.

Почувши, як хтось відчинив двері, вони обоє підійняли погляди. Аліна невимушено промовила:

-О, наша пропажа з’явилася. Доброго ранку.

-Якщо він добрий, - байдуже кинула Влада, проходячи до свого робочого місця.

-Ти що, проспала? – паралельно все ще поглядаючи в екран, запитала Аліна.

-Можливо, затори ще… 

Дівчина дістала з сумки пляшку з водою, зробивши кілька жадібних ковтків. У бік щось кололо. Аліна ж ліниво мовила:

-М… То ти у нас сонько. Якесь кінце вночі дивилася, чи що?

Остання фраза викликала обурення. Влада, кинувши пляшку в сумку, докірливо, насмішкувато мовила:

-Я на нічній зміні була. Не всі ж мають спати розкіш, як ти.

Раптом вона змовчала, зрозумівши, що бовкнула лишнього. Аліна вражено округлила очі. Вона провела по колезі скептичним поглядом, промовивши:

-Ем… Владо, ти не в собі. Заспокойся, а тоді поговоримо.

Дівчина стиснула губи, кинувши холодним поглядом в колегу, а потім сіла на своє робоче місце.

Знаходитися тепер в одному кабінеті було нестерпно. Повітря було натягнене, як тятива лука, що його неначе розтягнули з двох боків Влада й Аліна. І лише Катя мовчки сиділа під нею, напевно, відчуваючи цей холод найяскравіше.

Так продовжувалося до тих пір, поки Катя, торкнувши плече Влади, не промовила:

-Там приходила Жанна Аркадіївна… Вона запитувала, чому тебе ще немає. Ти не здала їй якусь роботу, яку мала віддати ще вчора. Вона була розлючена на тебе.

«Ага, от тільки роботу ту я двічі носила їй під двері, а він був зачинений. Я мала по всьому Києву з тою папкою і її шукати?» - роздратовано подумала Влада.

В моменті вона почула, як насмішкувато хмикнула Аліна за спиною. Проігнорувавши її викид, дівчина спокійно відповіла:

-Добре. Дякую, що повідомила.

-Немає за що, - впевненіше відповіла Катя, - а ще там об 11:00 має бути якась нарада… Жанна Аркадіївна написала в колективний чат, не знаю, чи ти бачила.

«А це ще на честь чого?» - спантеличено промайнуло у її голові.

-Гаразд, - коротко кинула дівчина у відповідь.

***

Сонце лиш зійшло над небосхилом. Із відчиненої кватирки йшло свіже, прохолодне повітря. Амір та Злата сиділи у її спальні: остання зафарбовувала синець на його обличчі. Хлопець міг зробити це і сам, проте вирішив попросити сестру, аби якось налагодити стосунки.

Його особисте напруження не сходило: він постійно роздумував про напад на нього та про смерть батька. А сьогодні був особливо завантаженим: цього дня мала бути відеозйомка. Хоча підстав для хвилювань не було: Амір спілкувався вчора по телефону з Веронікою, пояснивши їй, наче просто посковзнувся та невдало впав, проте вона запевнила, що одяг для сьогоднішньої зйомки закриває долоні, тому йому не варто хвилюватися. Проте все ж парубок трохи переживав, беручи до уваги те, що Сергій Сергійович особливо наголошував на таких моментах та попереджав про усі ті нюанси.

Роздумуючи, над цим, Амір схилив голову нижче, через що сестра, поправивши окуляри, пробурмотіла:

-Не мотиляй головою.

Він промовчав, підійнявши голову вище. Через деякий час Злата запитала:

-Які у тебе сьогодні плани?

Вона була менш скованою та напруженою, як раніше.  

-Спочатку зйомка, а потім… Хотів із Сашею зустрітись, поговорити треба.

-Це про що ти раптом зібрався говорити, що аж зустрітися треба?

Амір відповів не одразу. З тієї безсонної ночі, коли він розклав усе по поличках, думка про перегляд батькових документів не залишала його. Трохи подумавши, парубок, починаючи м’яко натякати, відповів:

-Просто це не телефонна розмова… Злато, як ти думаєш: скільки закулісної інформації може знаходитися у батькових документах?

Сестра, закривши баночку з консилером, зітхнула.

-О, так, знову починай виставляти мене телепнем, - образливо кинув Амір.

Імпульсивно розізлившись реакцією дівчини, він уже хотів було встати з місця та піти, проте та, розрівнявшись, мовила:

-Зачекай, ну от чого ти вже дрешся? – вона зробила паузу, - я… Увесь цей час роздумувала над твоїми словами. Тоді, коли на тебе напали. Можливо… Ти й маєш рацію. Амір, я просто… Для мене це виглядає якось дивно й нереально. В книжках така маячня, як добрий день, а в реальному житті… Хіба таке може бути?

Почувши спокійний, налаштований на розмову голос сестри, хлопець зупинився. Він вислухав її, повернувшись на своє місце.

-Наскільки бачиш. Злато, ну я ж не дурний. Ти сама бачиш, що одна подія суперечить іншій.

-Бачу. Ти не хочеш звернутися в поліцію?

Парубок лишень роздратовано фиркнув, іронічно кинувши:

-Ага, до СБУ ще скажи. Та й як це буде по-твоєму виглядати? Я ж і сам якихось доказів конкретних не маю. Лише логічний ланцюжок, який неможливо пояснити, тільки збагнути самостійно.