ГЛАВА VI «НЕ ЄДИНА ЗУСТРІЧ У ЖИТТІ» …

Це був ранок. Влада стояла у ванній навпроти дзеркала, вкладаючи волосся. Дівчина була уже одягнена та нафарбована: вона збиралася на роботу.

Вона, розглядаючи своє відображення у дзеркалі, помітила, як окрім власного силуету за нею відбивається настінна сушка для рушників, на якій, уже наче ганчірка, висіла її біла кофтинка, в якій вона була того самого вечора.

Коли незнайомець залишив її посеред чужої вулиці, дівчина, що мала лише телефон та ключі від квартири у кишені домашніх штанів, йшла вночі кілька кварталів додому пішки. Тільки повернувшись, вона помітила, що на її білій кофтинці залишилися плями від крові, що стікала з рук незнайомця. Влада намагалася її випрати, проте тканина настільки сильно увібрала бруд у себе, що не відпиралася нічим.

Черговий раз помітивши свою зіпсовану, одну з улюблених речей, дівчина, із таким ж незадоволенням, як і в перший раз, подумала: «От попадись цей покидьок мені ще хоч раз».

Останнім штрихом дівчина нафарбувала губи своїм улюбленим блиском та, взявши сумку, взулася й вимкнула світло, вийшовши з квартири.

В офісі все було, як зазвичай. Усе було занурено в робочу метушню: написання статей, їхня публікація та просування, розвіювання медіапростором різних «сенсацій», обробка медіа, а саме фото і відео, інтерв’ю з різними особистостями.

Влада закінчувала приводити в порядок статті, над якими працювала на вихідних. Намагалася зосередитись безпосередньо на своїй роботі, проте її постійно відволікала розмова двох колег: Аліни та Каті, з якими дівчина ділила кабінет. Тому, паралельно перечитуючи власне написаний текст, Влада й підслухувала діалог знайомих:

-…Ну і він мені подарував ті квіти, - розповідала Катя, - проте потім увесь день виносив мізки, докоряючи, скільки грошей той букет коштував.

Аліна витріщила очі та, підперши підборіддя рукою, відсьорбнула кави, промовивши:

-Він взагалі в адекваті? Ну це просто…

-Угу, тому ми й посварилися, - потарабанивши пальцями по столі, пробурмотіла Катя, - а я… Він мені так нерви витріпав, я просто вже все.

Каті не щастило з хлопцями. Проте вона не приховувала цього: ділилася буремними подіями з усіма знайомими.

Не можучи більше слухати сопливу драму, що була роздута, як з мухи слон, Влада, закотивши очі, цокнула язиком. Вона промовила:

-Кате, от скажи мені, хто він? Лорд, сер, мер, пер, х…

Дівчина обірвалася на півслові, згадавши, що знаходиться між людей. Замість цього лише характерно звела брови на переніссі.

Колега глянула на неї: від обурливого тону Влади на її обличчі проступила усмішка. Засміялась і Аліна. Катя відповіла:

-У тому й справа, що останнє.

-Тоді я взагалі не розумію, заради чого ця вся драма. На голову йому той букет було одіти, і не страждати отут зараз.  

-А-а-ах… Ти не розумієш, - зітхнула колега.

-І чудово, - злегка гордовито відповіла Влада.

Певний час у їхньому діалозі стояла пауза, проте Аліна одразу виправила це, замріяно промовивши:

-А мені Стасік вчора такий романтІк влаштував… Забронював готель на дві дні, а там спа центр, ресторан, тераси, романтика… Це були шикарні вихідні…

Влада, слухаючи захопливу розповідь Аліни, що контрастувала із драмою Каті, подумала: «І навмисне це ти зараз? Егоїстка».

Катя почала розпитувати Аліну про її вихідні. Влада ж, давно відволікшись від своєї роботи, слухала їхню розмову, час від часу вставляючи власні коментарі. 

Проте у певний момент, коли усі були розслаблені та точно цього не очікували, двері до кабінету без будь-якого церемонного стуку відчинилися навстіж: до приміщення, тримаючи підійнятим прискіпливий погляд, увійшла Жанна Аркадіївна – їхня начальниця та, безпосередньо, власниця агентства.

Холоднокровний скептик і суворий керівник, в індустрії вона славилася своєю завзятістю, що на практиці найчастіше переростало у зверхнє та прискіпливе ставлення до власних працівників. Пофарбоване у попелистий блонд, аби замаскувати сивину, волосся під каре, біла сорочка, діловий костюм та пропалюючий погляд додавали її вигляду ще більшої значності.

В руках вона тримала папку з документами. Усі замовкли, коли начальниця зайшла в кабінет, покидавши погляди по кутках.

Жанна Аркадіївна на мить зупинилася в дверях, із стриманим обуренням міряючи поглядом колег, що помітно таки відволіклися від роботи, особливо випалюючи зглядом Владу. Вона, сіпнувши бровами від неприхованого незадоволення, спочатку стримано мовила, підходячи ближче:

-Я не зрозуміла, Соколовська, а ви чого тут прохолоджуєтесь? Чи ви сюди на курорт каву розпивати прийшли?

Влада не повелася на її докір: вона сиділа непорушно, з-під лоба дивлячись на начальницю. Це було далеко не вперше, коли та ось так прискіпувалась до неї, навпаки – це зазвичай було в порядку нормального. «Угу, не задовольнили усі, а як зриватися, так на мені, - невдоволено подумала дівчина, - ще трохи, я їй розкажу, по чому в Одесі руберойд». Влада спокійно відповіла:

-Робота над усім, що ви мені довірили, уже майже завершена. До кінця дня я все вам здам.

-Це не є виправдуванням, яке дає вам право вештатись на робочому місці. Ви сюди для чого ходите? Якщо у вас так багато вільного часу – вирахую із зарплати.  

-А я й не шукала виправдань. Просто повідомила про стан справ. Якщо мої дії вас не влаштовують - готова обговорити це конструктивно.

Жанна Аркадіївна нахилилася трохи ближче, та, мало не випаливши сітківку в очах співрозмовниці, відрубала:

-Не прирікайтесь.

Начальниця розвернулася до Каті, промовивши:

-Ось це треба зробити до вечора, - вона поклала папку, яку до цього тримала в руках, їй на стіл, - занесете мені.

Дівчина глибоко, впевнено кивнула, мугикнувши у відповідь.

Аліна ж увесь цей час невимушено сиділа, спостерігаючи за усією перепалкою. Виходячи з їхнього кабінету, Жанна Аркадіївна озирнулася на неї, холодно, проте достойно промовивши: