ГЛАВА IV «ЛИШЕ ЙОГО УГОДА»

У кімнаті не було нікого. Лише вісімнадцятирічна дівчина грала на фортепіано. Грала лірику, тому що вдома був батько. Він не любив естрадних творів, джазу, чи ще чогось подібного, на відміну від своєї доньки, що, коли той був на роботі, грала лише яскраві композиції.

Її довгі, тонкі пальці спритно стрибали по клавішах, пластично вигинаючись один поперед іншого. Міміка повторювала емоції твору, хоча й вона, відверто кажучи, не дуже хотіла його грати.

Влада зіграла останній акорд, відпустивши клавіші та педаль. Дівчина поправила волосся та розім’яла пальці, похрустівши суглобами. Навколо неї знову опинилося не ліричне звучання музичної композиції, а власна кімната, що було далеко не тим, чого вона хотіла.

Все ошатне та дороге, вона відчувала себе, наче у золотій клітці. Все на тарілочці перед нею, а вона у тенетах та залежності від однієї людини – свого заможного батька. Це було не те життя, про яке Влада мріяла увесь свідомий вік.

Дівчина хотіла побудувати своє життя. Її сковувало відчуття залежності від когось, найчастіше – від свого тата та його статків: він вів бізнес, а саме це була деревообробна промисловість. Їй хотілося самій керувати своїм життям та вибудувати його, бути вільною та ні від кого не залежною.

Проте батько був далеко проти: щоразу, коли донька просила його про окреме житло, право вибору та бажання працювати, він лише характерно посміхався, відповідаючи, що їй це не потрібно. Батько часто старався задобрити доньку дорогими подарунками, проте це йому не вдавалося, адже розкішні прикраси Владу не втішали. Їй хотілося свободи, бути у своїй владі. 

Це й розхитувало стосунки між ними. Марина, матір Влади померла під час пологів. Дівчина мало знала про неї. Було відомо лише одне: батько, за його словами, неймовірно любив дружину, тому ця втрата сильно вдарила по його свідомості.

У момент, коли вона закінчила гру, почула позад себе грубий чоловічий голос:

-Молодець, Владо, похвально.

Дівчина озирнулася, побачивши на порозі кімнати батька, що слухав усю її гру.

-Дякую, - відповіла Влада.

Батько зайшов до кімнати, зачинивши за собою двері. Він підійшов до доньки, поважно сівши навпроти неї.

-Ти як себе почуваєш? – раптом запитав тато.

Не можучи вловити суть його запитань, Влада збентежено хитнула головою, відповівши:

-Добре. Чому ти запитуєш?

Вона почала мимовільно заламувати пальці. Робила так, коли нервувалася. Почувся дзвінкий хруст суглобів. Батько відповів:

-Цікавлюся своєю донечкою. Не хрусти пальцями – не культурно.

«Сам теж хрустить, коли починає нервувати», - з легким обуренням підмітила дівчина. Між ними запало незручне мовчання. І обоє розуміли, чому воно таке. Тато не так вже й часто ось так просто заходив поговорити з донькою: він постійно був у своїх справах. А коли вони й зустрічалися, розмови не були теплими, а навпаки – часто виникали розбіжності, тому що обоє мали різні погляди на життя.

Через деякий час колючу тишу перервав батько, промовивши більш серйозним голосом:

-Сьогодні увечері… Ти повинна поїхати зі мною. Мій бізнес-партнер запросив мене з донькою на більш неформальну зустріч до нього додому. Я зараз ще їду в місто по справах. Ганна передасть тобі сукню і допоможе вкласти волосся.

Влада недовірливо примружила очі, уважно слухала його. Ця затія здалася їй дивною. Помітивши її сум’яття, тато, запевняючи, додав:

-Тут нема нічого такого. Просто дружня вечеря. Ми маємо вкладати одну угоду… Саме тому він запросив мене з тобою.

-А чому зі мною? – нарешті запитала дівчина.

Він широко посміхнувся та, погладивши доньку по плечі, почав примовляти:

-Вла-а-адка, моя люба донечка. Стільки питань, стільки питань. Тато ж ніколи не бажатиме тобі зла.

Від останньої репліки по спині пройшлися незрозумілі мурашки - Влада некомфортно зіщулила плечі. Наважившись, вона тихо промовила:

-Але ж це не те, чого я хочу…

Батько відповів трохи насмішкувато:

-Люба моя дівчинко, ти ще сама не знаєш, чого ти хочеш. Потім жалітимеш.

Він встав зі свого місця, направившись до виходу зі словами:

-Будь готова о шостій годині.

Влада лишилася одна у кімнаті. Слова батька залишили на душі їдкий осад, що обпікав все тіло зсередини. Вона не хотіла бути присутньою на цій зустрічі.

*Цього ж вечора*

Ганна, батькова помічниця, як той і говорив, передала Владі сукню. Плаття було пошите із атласної тканини, ніжно-рожевого кольору, із неглибоким декольте та вирізом на нозі. Також поряд дівчина знайшла й сережки та кольє. Жінка допомогла завити їй локони у пишну й водночас акуратну укладку, злегка допомогла підфарбувати очі.

Влада дивилася на себе у дзеркало. Їй подобалося, як вона виглядає, проте все ще не давав спокою той факт, куди вона піде у такому ошатному вигляді. Тато ніколи раніше не залучав її у свої справи, а тепер? Ще й так розкішно одягнув.

Влада їхала з батьком у машині. Дівчина сиділа на задньому сидінні, дивлячись у вікно. Пейзажі міста стрімко пробігали повз них, міняючись один за іншим.  Вона досі відчувала себе дещо напружено: душу мучив якийсь неспокій.

Через пів години батько зупинив автомобіль біля одного великого, розкішного будинку. Зачинивши машину, тато кивнув доньці, аби йшла за ним. На порозі їх зустрів старший чоловік, одягнений у діловитий костюм. Він гостинно вклонився своїм гостям, особисто зустрівши їх. Саме з його вигляду і манери розмови Влада зрозуміла, що це був саме господар хазяйства, а не якийсь його помічник.

Чоловіки потиснули руки. Після, побачивши перед собою молоду, чепурну дівчину, господар посміхнувся ще ширше, промовивши:

-Добрий вечір, пані Владо. Радий і вас вітати у своєму помешканні. Щиро вдячний, що згодились відвідати нашу вечерю.

Влада, не очікуючи такої уваги до своєї персони, зніяковіло кивнула головою у відповідь, нахмурено думаючи: «така неймовірна увага до мене… І тато добре постарався над моїм зовнішнім виглядом. І чому мені здається це дивним?»