ГЛАВА ІІІ «ЗДОГАДКИ ПРОТИ ЗАКОЛОТУ»

*Наступного дня*

Із самого рання Амір був на ногах. На сьогодні була запланована перша зйомка для Монотайпу. Щоправда, після вчорашньої суперечки зі Златою і своїх власних домислів і виснажливих міркувань настрій був далеко не робочий, проте він мусив взяти себе в руки.

Під’їхавши за потрібною адресою, парубок, зачинив автомобіль та пройшов до відповідної будівлі. Всередині було доволі чепурненько, хоча він і не відмітив це чимось особливим. Було важко сказати, що його спіткали якісь переживання. Навпаки, хоч морально після останніх подій все ж було і важко, проте Амір відчував себе більш, ніж впевнено.

Хлопець підійшов до потрібних дверей. Ще раз глянувши на номер приміщення, він опустив дверну ручку. Перед ним постала простора фотостудія: у її кінці знаходилася фотозона із білим тлом та кількома елементами декору, навколо якої була розкладена апаратура; серед приміщення стояло декілька людей, серед яких був Сергій Сергійович.

Побачивши власника бренду на зйомках, Амір трохи спантеличився, адже передбачав, що у того є й інші справи, окрім як контролювати процес зйомки. Хоча, можливо, він спеціально прийшов саме на цю зйомку, аби подивитися на нову модель в роботі. «От жук», - промайнуло у нього на думці.

Почувши, що хтось заглянув до приміщення, Сергій Сергійович та фотограф, що щось обговорювали між собою, синхронно глянули на вхід, перервавши свою розмову. Побачивши Аміра, чоловік посміхнувся так ж, як і посміхався, коли підписував із ним контракт кілька тижнів тому, промовивши:

-Добрий день, Аміре, ви пунктуальні, як годинник, проходьте, швиденько, швиденько.

Дещо підлесливий тон здавався трохи огидним. Парубок посміхнувся у відповідь, згадавши слова батька: «Тільки от із Сергієм Сергійовичем якихось справ окрім робочих не май …він просто натура така… Мав я з ним справи всілякі».

Раптом у голову стукнула думка. Амір глянув на Сергія Сергійовича, аналізуючи неординарну настанову, що було дав йому батько. А раптом?.. Та ні, нісенітниця.

-Пане Аміре, щось не так? – запитав Сторожук.

Парубок висмикнувся зі своїх домислів та, розсердившись на самого себе за відповідні думки відповів:

-Усе гаразд, залиште. Я?..

-Так, так, звичайно, - мовив Сергій Сергійович, а після глянув на пані фотографку, що досі стояла поряд, - Юліє, у вас ще є питання? Я мушу поговорити зі своєю моделлю.

-Ні, все зрозуміло, пане. Дякую, - відповіла жінка, відійшовши в бік.

Провівши фотографа поглядом, чоловік повернувся до Аміра, промовивши вже серйознішим тоном:

-Ви готові до сьогоднішньої зйомки?

-Так, цілком. Ми усе обговорили заздалегідь, тому, я думаю, проблем не має виникнути.

-Я теж такої думки, - посміхнувся той, - ваших на сьогодні два костюми із моєї нової розробки. Фотограф та персонал вам допоможуть. До речі, про персонал…

Чоловік підійняв погляд, шукаючи когось очима. В решті він, зупинившись на одній жіночій фігурі, крикнув, характерно махнувши рукою у свій бік:

-Пані Вероніко, підійдіть сюди, будь ласка.

На його голос на них озирнулася молода струнка дівчина із чорним каре. Вона привітно посміхнулась, направившись до них. Амір неоднозначно прищурився, вивчаючи незнайомку, що уже стояла біля нього.

-Пане Аміре, це пані Вероніка – ваша помічниця і так званий менеджер на період нашої співпраці, - Сергій Сергійович зробив паузу, додавши: хоча, можливо, й після вашої кар’єри тут Вероніка згодиться бути вашим кооператором.

Амір перевів погляд на дівчину. Вона так ж посміхалася, дивлячись прямо на нього. «Оце ще такого мені, - неоднозначно подумав парубок, а потім підмітив: хоча… Вона непогана». Хлопець натягнуто всміхнувся, відповівши:

-Що ж… Тоді приємно познайомитися, пані Вероніко. Сподіваюся, наша співпраця лише допомагатиме нам обом, а не навпаки.

-Неодмінно, пане.

Вона посміхнулася ширше, підморгнувши йому. Парубок спочатку прийняв це дещо скептично, проте потім ця манера йому навіть дечим сподобалась. 

Сергій Сергійович витримав паузу, а потім промовив:

-Я забув ще у вас уточнити одну деталь… - чоловік пильно глянув на Аміра, уважно вивчаючи його з ніг до голови, - пані Вероніко, можете залишити нас ще на декілька хвилин?

-Звичайно.

Вероніка черговий раз натягнула посмішку, відійшовши в сторону. Незвично для себе серйозно та навіть, як здалося Аміру, дещо суворо чоловік запитав:

-У вас немає видимих шрамів на тілі?

Парубок підсвідомо зрозумів контекст запитання.

-Ні, - відповів Амір.

-Чудово, - із легким полегшенням відповів Сергій Сергійович, - на майбутнє майте на увазі, що це – обов’язкова умова. Пошрамоване тіло виглядає грубо і відштовхує глядача, - він навіть дещо знущально посміхнувся, додавши: тому постарайтесь без незграбності.

У останній репліці Амір відчув деяку насмішкуватість. Іронічно всміхнувшись, він, наче роблячи для себе певний висновок, їдко відповів:

-Отже, головне – не талант, а гладка шкіра? Тоді я, мабуть, не за тією адресою…

Чоловік, не очікуючи почути у свій бік певну зухвалість, незадоволено прочистив горло.  

-Мої моделі не дозволяють собі так зі мною спілкуватись.

-Залиште, пане, це був жарт. Але якщо це вас образило, вибачте. Хоча, зізнаюсь, не очікував, що людина з вашим досвідом може так легко сприймати жарти всерйоз.

Чоловік, відчувши, як хлопець осадив його, протягом кількох перших секунд нахмурено дивився на нього, ледь не в саму душу. Проте потім, помітивши, що Аміра це аж ніяк не збентежило, неочікувано промовив:

-Знаєте… Ви мені подобаєтесь. Приступайте до роботи.

Після розмови з Аміром Сергій Сергійович пішов до свого кабінету. Навколо запанувала робоча атмосфера, дещо вільніша й спокійніша, ніж тоді, коли начальник  був тут.

Амірові уже давно принесли костюм та допомогли приготуватися до зйомки. Будучи готовим до роботи, він стояв трохи по осторонь та, чекаючи своєї черги, спостерігав за роботою інших. Думками, можливо, час від часу тікав в інший бік, у той, що ж постійно його мучив.