Розділ 4. Кафе

Емілія приїхала, спокійно зайшла в кафе й одразу ж побачила Ельдара, який розмовляв із офіціантом. Хлопець стояв до неї спиною, тому Емілія вирішила підійти.

— Привіт, — тихо сказала вона, ставлячи свою сумочку на вільний стілець.

Ельдар обернувся й здивовано підняв брови.

— Емілія? Привіт. Я вже думав, що ти не прийдеш.

— Вибач, трохи затрималася, — відповіла дівчина. — Автобус запізнився.

— Нічого страшного, — махнув рукою хлопець. — Сідай, замовляй щось.

Емілія сіла за столик і оглянула меню.

— Ти вже щось замовив? — запитала вона.

— Так, я взяв собі каву, — відповів Ельдар. — А ти що будеш?

— Напевно, теж каву, — сказала дівчина.

Офіціант підійшов до їхнього столика та прийняв замовлення.

— Ну, розповідай, як минув твій день? — запитав Ельдар.

— Та нічого особливого, — відповіла Емілія. — Звичайна школа, звичайні уроки.

— А що ти думаєш про нову вчительку історії? — поцікавився хлопець.

— Мені вона здається дуже доброю, — сказала дівчина. — Вона спокійна, не кричить.

— Так, вона класна, — погодився Ельдар. — А ти вже з кимось познайомилася у класі?

— Так, трохи, — відповіла Емілія. — Але поки що ні з ким особливо не подружилася.

— Це не проблема, — запевнив хлопець. — У тебе ще буде час.

Розмова між ними тривала ще деякий час. Вони говорили про школу, друзів, захоплення. Емілії було цікаво спілкуватися з Ельдаром. Хоча він і був хуліганом, але з ним було легко та невимушено.

Коли офіціант приніс їхні напої, Ельдар запропонував:

— Може, прогуляємося після кави? Я знаю тут кілька цікавих місць.

— Давай, — погодилася дівчина.

Вони допили каву та вийшли з кафе.

На вулиці вже вечоріло, година була 16:47.

Ельдар і Емілія пішли в парк неподалік кафе. Вони сіли на лавку та мовчки дивилися в різні боки. І раптом…

Їхні погляди перетнулися.

Вони швидко відвели очі, але Ельдар усміхнувся, а щоки Емілії залилися легким рум’янцем.

Година 17:24.

— Зорі на небі такі чудові… — сказав хлопець.

Емілія кивнула, погоджуючись.

Коли їхні погляди знову зустрілися, Ельдар обережно торкнувся її щоки, лагідно усміхаючись. Дівчина здивувалася, але їй було з ним комфортно. Вона не хотіла, щоб він забрав руку…

Хлопець легенько поправив пасмо її волосся і нахилився ближче до її вуха.

— Ти будеш моєю крихіткою, — спокійним голосом прошепотів він.

У душі Емілії щось зворушливо стрепенулося. Відчуття, яке неможливо передати словами…

Вже сутеніло, тож Ельдар вирішив провести дівчину додому.

Вони сіли в автобус і доїхали до її будинку.

Стоячи біля дверей, вони попрощалися, і Емілія вже збиралася йти, але…

Хлопець зупинив її, взявши за руку. Вона здивовано повернулася до нього.

Їх