Розділ 2. Зустріч з Катрін

Катрін чекала на Емілію біля входу до вокзалу. Дівчата не бачилися вже кілька років, але здавалося, що час не владний над їхньою дружбою. Вони обнялися, і Емілія відчула, що всі її страхи та хвилювання миттєво зникли.

— Привіт, Катрін! Я так скучила! — Емілія кинулася до подруги з обіймами.
— Еміліє! Я теж так скучила! Як же я рада тебе бачити! — Катрін обняла її у відповідь.
— Як справи? Як ти тут? — Емілія не могла натішитися зустрічі.
— Все чудово! Лондон мені дуже подобається, тут стільки всього цікавого! А в тебе як? Як доїхала?
— Та нічого особливого, дорога була довгою, але я вже тут, і це головне! — Емілія оглянулася навколо. — Тут так гарно!
— Зараз ти ще більше здивуєшся! — Катрін підхопила її валізу. — Ходімо, я покажу тобі твоє нове житло.

Дівчата вийшли з вокзалу й сіли в таксі.

— Куди ми їдемо? — поцікавилася Емілія.
— До моєї квартири, — відповіла Катрін. — Мої батьки зараз у від'їзді, тому ти поживеш поки що зі мною.
— Чудово! — зраділа Емілія. — А як же мої батьки?
— Вони поки що зупиняться в готелі, а потім знайдуть для вас щось підходяще.
— Зрозуміло, — кивнула Емілія. — А що ти робиш? Ти ж навчаєшся, так?
— Так, я навчаюся на художницю, — усміхнулася Катрін. — А ти що плануєш робити?
— Я ще не знаю, — зізналася Емілія. — Можливо, піду вчитися на модельєрку.
— Чудовий вибір! — підбадьорила її Катрін. — У тебе обов’язково все вийде!

Таксі зупинилося біля високого будинку.

— Ось ми й приїхали, — оголосила Катрін. — Тут ми будемо жити.

Дівчата вийшли з машини й зайшли до під'їзду.

— Тут так затишно, — Емілія оглянула квартиру.
— Мені теж тут подобається, — погодилася Катрін. — А зараз ходімо, я покажу тобі твою кімнату.

Катрін провела Емілію до невеликої, але затишної кімнати.

— Тут ти будеш жити, — сказала вона. — Розміщуйся, відпочивай, а я поки що приготую нам щось смачненьке.
— Дякую, Катрін! — Емілія була дуже вдячна подрузі за її гостинність. — Ти найкраща!

Дівчата обійнялися ще раз і розійшлися по своїх кімнатах. Емілія була щаслива, що знову поруч зі своєю найкращою подругою. Вона відчувала, що Лондон стане для неї новим домом, де її чекають цікаві пригоди та нові знайомства.

Емілія зайшла до своєї кімнати. Вона була невелика, але затишна: стіни обклеєні світлими шпалерами, на вікні висіли легкі штори, а на підлозі лежав м’який килим. Емілія поставила валізу біля ліжка й почала розпаковувати речі. Їй хотілося якнайшвидше облаштувати кімнату, щоб вона стала для неї справжнім домом.

Катрін зайшла до кімнати Емілії.

— Ну як, обживаєшся? — запитала вона.
— Так, тут дуже затишно, — відповіла Емілія. — Мені подобається.
— Я рада, що тобі сподобалося, — сказала Катрін. — А зараз ходімо на кухню, я приготувала для нас щось смачненьке.

Катрін приготувала вафлі, мандаринки й теплий чай. Дівчата повечеряли та вирішили трохи прогулятися вечірнім Лондоном.

Емілія була зачарована красою міста. Їй здавалося, що Лондон сповнений магії та романтики. Але це був лише початок історії…