а що якби не так

Інколи доля дає нам право вибору .Але те що судилось нам все одно відбудеться .Ми тільки обираємо час коли саме раніше чи пізніше воно з нами станеться .

ТОМАС

Таксі зупинилось і одразу стало ясно що я в дома . Довкола будинку виросло наметове містечко, жительки якого виключно мої шанувальниці . Нічого не змінилось .І як вони завжди дізнаються коли я повертаюсь зі зйомок ?

Ендрю ( мій охоронець )допоміг мені пройти до під’їзду практично непоміченим . Просто дівчата не встигли добігти до мене до того як я зник у холі будинку .Настрою роздавати автографи не було хоча б тому ,що в аеропорті загубили мою валізу . А потім довго не хотіли оформляти мою пропажу .

Хотілось швидше змити із себе весь бруд від численних перельотів ,а потім завалитись спати .

Правда не помішало б ще чимось перекусити перед цим .

Холодильник був порожній . Ну звісно , Елізабет попередила що у неї зараз невеличке турне Лондоном . Їй було ніколи купляти мені харчів .

Я виглянув у вікно . Намети стояли незворушно ,а довкола них зібрався з десяток дівчат .

Н-і-і-і ! Краще залишитись без обіду ,а ніж потрапити у їхні руки .

Живіт бурчав доки я приймав душ . А по телевізору , як на зло показували одні тільки кулінарні передачі . Я його вимкнув .

Дівчата за вікном оживились коли я ввімкнув світло у спальні . Довелось його негайно вимкнути . Це не допомогло . Вони продовжували вигукувати моє ім’я . Я не міг заснути навіть із навушниками у вухах . Все прислухався чи сусіди ще не викликали поліцію .

Це вперше мені було так некомфортно у власній квартирі .

Наступного дня все повторилось .

Добивав ще й порожній холодильник .Тому я і вирішив втекти . Подзвонив Ендрю. А потім , прослизнувши через пожежний вихід , я поїхав до батьків .

Мама дуже зраділа що я вирішив провести свою коротку відпустку саме у них .

Нарешті я наївся ! Набив пузо так що й сидіти не міг .

Я і уявити не міг що буду дякувати тим шанувальницям під вікнами моєї квартири за те що вони вигнали мене сюди ….

Вперше я побачив її ввечері свого першого дня у батьків .

Я тоді був на веранді , просто відпочивав у тиші від шуму великого міста . Як раптом у будинку ,що праворуч від батьківського , хтось увімкнув світло .

І у вікні першого поверху з’явився тендітний силует незнайомки . Не знаю чому він мене зацікавив . Можливо тому що раніше там жило подружжя похилого віку у яких не було власних дітей і я просто не очікував побачити у вікні когось іншого . Та цей силует магнітом притягував мій погляд .

Дівчина розмовляла з кимось по телефону . Бурно жестикулювала руками , а тоді світло згасло .

Я аж застогнав у голос від розчарування . А потім приготувався що вона зараз вийде на вулицю . Чесно так хотілось побачити хто ж це така !

Та із будинку так ніхто і не вийшов . Я чекав , чекав .. І дочекався !!

Світло засяяло на другому поверсі ! У спальні , вікна якої виходили якраз на вікна моєї кімнати .

Наче ошпарений я зірвався зі стільця та мало не збив із ніг батька .

- Привіт , сину . – весело заговорив він , потиснувши мою руку . – З приїздом тебе !

- Дякую , тат . Ти з роботи ? А я саме збирався йти спати . Щось стомився .- я навіть спромігся позіхнути . Жах !

Тато на мить перевів погляд за мою спину ніби і не помічав моєї дитячої метушні .

- Оу . Бачу Оксанка теж уже повернулась з роботи .

Я встав наче вкопаний .

- Хто ? – перепитав я , хоча вже сам здогадався про кого йде мова .

- Оксанка . Наша нова сусідка . – батько кивнув у сторону сусіднього будинку.

Я повернувся слідом за ним . Значить Оксана . Незвичайне ім’я .

- А я думав там вже ніхто не живе .

- Так , будинок пустував довший час , після того як Андерсони переїхали до будинку пристарілих . Ця дівчинка поселилась тут недавно . Тиждень чи два тому .

- Дівчинка ? Маленька чи що ?

Тато розсміявся .

- Ні . Не маленька . – похитав головою батько .- Хоча молодша за тебе ,мабуть . Така мініатюрна .

- Ви вже навіть знайомі ?- я чогось став ревнувати що тато познайомився з нею швидше ніж я .