Поцілунок на світанку

Розділ 5

Ігор вів уважний контроль ситуації біля мангалу, оскільки все приладдя належало його дідусеві.

Година перебила за дев'яту, і спека нарешті остаточно спала, саме тому ми з Лізою вдягли на себе однакові чорні худі, аби зігрітися. А ще Катруся заборонила мені сідати на холодний пісок й наказала підкласти під себе подушки.

- Скинеш їй номер того проктолога, - гукнула вона Лізі, коли поверталася з найближчого ресторанчика, несучи замариноване м'ясо.- Тепер точно знадобиться.

Ну звісно. Вони не забудуть цього випадку до кінця життя. Будуть згадувати кожного дня, прямо як про ситуацію з Артуром п'ять років тому, коли він впав у калюжу багна в білій куртці, допоки вигулював собаку.

Або ситуацію з Катериною Сергіївною, коли вона хотіла познайомитися з студентом на першому курсі, а в результаті спіткнулася та полетіла сходинками, зачепивши при цьому бідолашного хлопця. Цікава в них вийшла історія кохання, бо як-не-як вони зустрічалися вже три роки. Дівчина-математик та хлопець-філолог.

Про Лізу взагалі мовчу. Вона ганьбилася кожного дня і навіть не помічала цього. А Ігорю було просто байдуже на думку інших. Він не знав почуття сорому і тому ніколи не картав себе за нерішучість чи втрату якоїсь можливості.

Оскільки я ніколи не смажила м'ясо на вугіллі, було цікаво спробувати допомогти. Тому доволі довгий проміжок часу я сиділа на подушці біля самого вогнища й нарізала помідори та цибулю для шашлику, інколи поглядаючи на зоряне небо.

Друзі згадували кумедні моменти з нашого минулого, розповідали незручні ситуації, з яких тепер можна було посміятися, і все це справді заколисувало. Особлива й комфортна атмосфера. Мої друзі.

Вугілля горіло, привертаючи мою увагу до мангалу. Я нервово закусила губу. Ігор та Давид займалися яловичиною, і це змусило мене нарешті взяти себе в руки й підвестися.

Зберися, Дарино. Тобі двадцять років.

Святі, як же дупа болить!

Лише п'ять кроків відділяли нас з Давидом одне від одного, а коли я нарешті спинилася прямо перед мангалом, довелося згадувати, як розмовляти.

- То що треба робити? - обережно поцікавилася, опустивши очі на м'ясо й взявши один із шампурів.

- Не вбивати нікого! - виголосив Артур, увертаючись від гострого метелавого кінця, яким ледве не проштрикнула його. Упс. Шашлик з Артура вийде не дуже смачний.

Тоді перевела погляд на Давида, який брав шматки м'яса й щільно нанизував їх на шампур.

- Я думав, ти вегетеріанка, - зауважив хлопець, не підіймаючи на мене очей. Повністю зосереджений на справі.

- Ні, просто не люблю більшість видів м'яса. Але мені подобається курка. Особливо грудка, - задумливо відповіла, а тоді усміхнулася й почала повторювати кожен рух за Давидом. Це міг зробити Ігор, але блондин, який знову вдягнувся в чорні шорти та білу сорочку, був надто заклопотаний здуванням пилинок з дідового мангалу.

Дід Ігоря - то взагалі окремий витвір мистецтва. Особливо, якщо згадати його дегустацію самогону. Ні, серйозно, мені не можна таке пити. Навіть нюхати, бо інакше вся риба в ставку розглядала моє оголене тіло.

А ще в дідуся Ігоря є сокира й бензопила. Власне, Артур відмовився за будь-яких обставин їздити до того богом забутого села, бо, здається, все ще наляканий. Давид також побоюється навідуватися до старого, побачивши, як курці відрубують голову.

Однак зараз хлопець спокійнісінько нанизував яловичину на шампур.

- То ти вже ходив на ночівлі до лісу? - кинула так, ніби ми з Давидом були якимись друзями, хоча насправді мені просто не хотілося мовчати. До того ж у голові до сих пір пульсувало через клятий алкоголь.

- Ми часто ходимо з одногрупниками до лісу й готуємо шашлики, - пояснив Давид, поклавши готове м'ясо смажитися. Я обережно повторила цей рух. - Там і навчився. Мені більше до вподоби працювати вже з мертвими тваринами, аніж з...Ну ти зрозуміла.

Він підвів голову, оглядаючи мене, а тоді поблажливо усміхнувся.

Кутики моїх вуст нервово сіпнулися угору:

- О так. Не кожна нервова система таке витримає. Це було жорстоко.

Давид радісно захитав головою в різні боки:

- Ми були дітьми, а вже побачили страту.

Я легко розсміялася, поклавши долоню на грудну клітину, дивуючись власним діям та словам. Ми розмовляли. Такого з роду віку не було. Після того, як на мою голову вилилася кава, і навіть після щирих вибачень хлопця, я лише огризалася. А зараз це було схоже на діалог. Нормальний, людський діалог.

Я обвела поглядом спокійну й темну річку позаду нас, ігоруючи шалений стукіт серця. На рівній поверхні води відбивалося сяйво Місяця.

Треба було щось сказати.

Але що? Я знала про Давида геть усе і навіть більше, аніж треба дівчині, яка ненавиділа його!

Мовчанка затягнулася, і я навіть не помітила, як склала руки за спиною й почала перекочуватися з п'ятки на носок.

Як незручно.

Давид раптом розплився в широкій усмішці та кивнув підборіддям в якомусь незрозумілому мені напрямку:

- Туалет о-о-н там...

- Хочеш спробувати себе в ролі шашлику? - шикнула, демонстративно кинувши погляд на шампури. Кутики моїх вуст нервово сіпалися вгору. - Я поскубу тебе, як ту курку.

- Так багато уваги для мене? - іронічно простягнув Давид, поставивши міцні руки в боки.

Що він...? Дивні натяки. Дуже... неоднозначно.

Шкіра обличчя розгорілася до самих вух, тому, щоб позбутися цих клятих відчуттів, я озирнулася на всі боки. Пляж освітлював лише один ресторанчик (де все ще сиділо кілька підлітків), наше вогнище, а також ліхтарики телефонів. Зірочки на небі сьогодні були напрочуд яскравими, а небо чистим, як і обіцяв прогноз погоди.

- Не рухайся, - наказала Давидові, а тоді чкурнула до палатки, ледве не збивши Лізу, яка вмикала музику на смартфоні, з ніг. Швидко віднайшла свій Polaroid, після чого так самого хутко опинилася біля мангалу.

Десь біля іншої палатки лаялися Артур з Лізою, вигукуючи щось про алкоголь, заборону та здоровий глузд. Ох Артуре, ці слова були просто не сумісними для такої дівчини, як твоя кузина.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше