Розділ 4

- Це просто жах! - зашипіла Катруся, ховаючись у затінку під нашим зонтом. Пляж кишів людьми, а килими налягали один на одного, не лишаючи жодного вільного клаптика піску! У нас з друзями вже навіть прилітав волейбольний м'яч. Двічі.

Увечері людей на річці завжди збиралося до біса багато, але ми мусили перечекати цю бурю, аби потім цілу ніч провести в колі найкращих друзів.

Діти пробігали повз, закидаючи ногами пісок на наш килим, але все це викликало в мене самий лише сміх, і він нікого не турбував, допоки не почала п'яно гикати.

Тоді Ліза дзвінко розреготалася, що навіть гепнулася спиною на Артура та Давида, які спокійно лежали на килимах, поклавши руки під голови.

- Я так і знала! - Ліза розкинула руки в сторони. - Це та, що більше не п'є!

Мене одразу кинуло в сміх. Я навіть за шлунок вхопилася. Катерина Сергіївна раптом вирішила прогулятися лісом, як це завбачливо зробив Ігор, бо ці діти безпощадно зжерли його останні нервові клітини.

- Агов, батьки, поясніть своїм малим, що хапати людей за статеві ограни, це не ОК! - шоковано крикнув він, і з тих пір гуляв десь у лісі.

Ці неадекватні й невиховані діти бісили всіх. Навіть нашу вчительку (у педагогічному університеті не так вже й багато людей, які насправді любили малих спиногризів), тому вона культурно вилаялася та попростувала собі в сторону парковки, раз у раз поправляючи джинсову спідницю на своїх привабливих стегнах.

Давид, який лежав ближче, повернув до мене голову, оглядаючи червоне обличчя.

- Хтось не вміє пити, - ніжно завважив він, а в очах застрибали якісь дивні вогники. Або це сонце бавилося з його блакитною райдужкою, або це я переборщила з коктейлями. Навіть не пам'ятала, що саме пила. Але не так вже й багато!

- Звісно, вона не вміє! - Ліза, яка нібито й напилася, але однаково лишалася собою й контролювала власні дії, сіла нормально. - Це ти не бачив її рік тому, коли ми орендували альтанку на вечір. Одногрупники до сих пір в шоці. Вона ледь не зґвалтувала трьох хлопчиків, бо завжди так робить, коли напивається, а тоді вилізла на стіл й почала танцювати. Боже, та вона зняла футболку й лишилася в одному ліфчику.

Я раптом розкрила свого рота, хоча наразі дуже погано формулювала найпростіші думки:

- Принаймні я не блюю на все живе наступного ранку і прокидаюся в тр-трусах, і мій орга...організм легко справляється з алко... - я розреготалася, подумки згадуючи якісь скоромовки, бо щось явно пішло не так.

З моїм зростом та вагою я швидко п'яніла, але сьогодні випивала коктейль за коктейлем, а ефекту однаково не відчувалося.

Виявляється, треба було трохи почекати, і тепер розумні думки тікали надто швидко.

А от Ліза виглядала тверезою, і обличчя в неї було привабливим. А я думала лише про верхню частину купальника, яку боялася загубити. Таке вже також траплялося. Ну не можна мені стільки пити!

- Може, тебе ще раз у воду вкинути? - запропонував Давид, а я тим часом стала накарачки, аби бути ближчою до обличчя хлопця.

- А може, це я тебе кину, красунчику?

Що я мелю?

Брови Давида полізли на лоба, допоки Артур втомлено протер своє обличчя долонею. Так, йому набридло слідкувати за п'яною кузиною та її подругою.

Мій подих був хмільний, думаю, не надто приємним, а особливо в таку спеку, коли всі шалено пітніли. До того ж адекватні люди не ставали б накарачки в самому лише купальнику перед хлопцем, якого ненавиділи. Ну просто нонсенс.

Я розреготалася, мовляв, це лише дурний - Господи, який же дурний - жарт й почала підводитися, танцюючи під музику, що линула звідусіль.

Це точно була Timber.

- Вставайте! Це ж така драйвова пісня!

Я вскинула руки до неба, прокручуючись, а тоді кинулася в шалений танок, не думаючи про інших.

- Let's make a night you won't remember! I'll be the one you won't forget!

Влаштуємо таку ніч, яка відіб'є тобі пам'ять! Я буду єдиною, кого ти не забудеш!

Ці шматки я запам'ятала доволі чітко. Потім логічний ланцюжок подій обірвався.

Сонце поступово ховалося за гілками сосен, небо вдягалося в рожеве вбрання, а людей ставало дедалі менше.

Запах поту й залишків смаженої їжі, соняшникове насіння та алкогольні напої заполонили кожен куточок пляжу й допомогли мені остаточно збожеволіти.

На той момент алкоголь бурлив у моїй крові на диво потужно. Я точно їла залишки кавуна. Пам'ятала...Як намагалася нагодувати своєю ложкою Ігоря, а коли той послав мене далеко й надовго полізла до Давида. Потім ще лоскотала Артура, аби викликати хоча б якісь емоції, а опісля чкурнула геть від річки.

Пам'ятала, як танцювала біля столиків з надписом Чернігівське, допоки інші люди плескали в долоні, попиваючи пиво.

А коли спека спала й пісок набрав помаранчевих відтінків, сіла біля річки та тихенько плакала, притискаючи коліна до грудей.

А головне, що я не розуміла, чому саме ревіла! Пам'ятала, як спочатку до мене підійшов Ігор та спробував змусити поїсти трохи картоплі по-селянськи, але я лише послала його нахрін і не скажу, що надто дружньо. Наступною підійшла якась жінка й запропонувала мені гроші та допомогу. Я навіть не обернулася до неї, а лише заволала щось типу «я так його люблю, але не можу зізнатися собі в цьому» і так далі.

Ліза пригрозила викинути мій Polaroid у воду, але так і не підійшла. З підтримкою в неї кепські справи.

Навіть Катруся спробувала вправити мені мізки, але однаково я продовжувала сидіти на вологому піску, допоки сонце кидало останні промені на річкову воду, а людей, що лишилися, можна було порахувати на пальцях однієї руки.

Вода заколисувала. Легкі хвилі від останнього катамарану, що пропливав повз, омивали мої ноги та сідниці, а щоками знову побігли сльози.

Чому останнім часом мені зовсім не щастило в житті? Коли це почалося? Рік тому, коли Давид вилив мені на голову каву? Чи, може, за декілька днів до того, коли Артур познайомив нас зі своїм давнім другом? Все ніби було добре, ми трохи поспілкувалися, і мені навіть сподобалося, що Давид постійно усміхався, знаходив нові точки дотику, а за декілька днів...