Розділ 1

Мій шалений вереск розлякав бідолашних кішок та котів, що спокійно собі спали під під'їздами високоповерхівки. Здається, навіть люди почали невдовлено визирати з вікон будівлі, аби лише побачити бовдурів, які волали о п'ятій годині ранку.

Катерина Сергіївна тяжко зітхнула, люто озираючись на всі боки, а тоді пришвидшилася, мовляв, я її не знаю.

Втім, почувши поблизу неймовірну й до біса атмосферну пісню Cake By The Ocean, я вже просто не могла не пищати від радості.

Нехай вони викличуть поліцію й засудять мій піднесений настрій!

Між іншим, музику було увімкнено доволі тихо, ледь чутно, бо все ж таки Артур мав трохи більше клепки в голові, аніж інші в нашій компанії.

Я пішла спиною вперед, пританцьовуючи, бо сірий пікап вже був зовсім близько, і навіть бурмотання Катерини Сергіївни, яка шкандибала десь попереду, не могло погасити мій життєрадісний запал.

- Куди ми їдемо!? - закричала, піднявши над головою руки з пакетами та рюкзаком. - На річку! Що ми будемо робити!?

Я похапцем обігнала Катерину-досить-вже-нас-ганьбити, а тоді заспівала:

- Talk to me, baby!

- Дарино, - зашипіла подруга, обводячи поглядом ранкову стоянку біля високоповерхівки. Чорнява панянка увібралася в джинсову спідницю, яка облягала її округлі стегна, й заправила в неї рожеву футболку. А ще вона, як завжди, була невдовлена кількістю ендорфінів у моєму організмі. Однак сьогодні мене це зовсім не хвилювало.

Досвітанкова літня прохолода була краща за будь-яку ранкову каву. Вона огортала мене, додавала енергії та піднесення, незважаючи на те, що, будучи настільки збудженою в очікуванні незабутнього вікенду, я просто-напросто не змогла заснути цієї ночі.

- Let's lose our minds and go fucking crazy!¹ - співала надалі, при цьому ритмічно стрибаючи. Білі кеди ледь не злітали з ніг не в змозі витримати бурі всередині мене.

Мій голос порушував благословенну передсвітанкову тишу, ніби якась дурненька увірвалася до бібліотеки й увімкнула Rammstein.

Ми оминали машину за машиною, допоки сонце поступово підіймалося за обрій, додаючи автівкам та будівлям кольорів й насичуючи траву яскравими зеленими барвами.

Для початку подорожі я вдягла лише величезну - ну просто гігантську - червону футболку, що прикривала зовсім маленькі джинсові шорти.

Обрала такий легкий одяг, оскільки на нас чекала жахлива денна спека біля річки, але, на щастя, слідом за нею наступить прохолодний вечір й незабутня ніч разом з моїми найкращими друзями.

У сірого пікапа горіли фари, оскільки темрява лише починала сіріти. Але ще зовсім трішечки, і сонце скине з неба це похмуре простирадло.

Світ заспіває разом зі мною!

На той момент ми вже мусимо бути на пляжі, аби насолодитися часом до пекучого обіду, коли сонце смажитиме людей, неначе яєчню на пательні.

- Та тебе за кілометр чутно, - завважив Артур, що спирався на сірий пікап, вдихаючи дим від цигарки, але я лише дзвінко розреготалася, не в змозі стримати шаленства, яке огортало тіло.

- Ненормальна, - кинула Катерина Сергіївна, відчинивши задні дверцята пікапа. Натомість я побігла до кузова й почала закидувати свої сумки й пакети до середини. Тоді стягла зі спини складену в чохол зелену палатку та розмістила її поруч з іншими речами.

Катерина Сергіївна - дівчина, старша за нас лише на місяць, але до біса відповідальна й не спроможна на розваги, залізла на заднє сидіння сірого пікапа.

А от я вважала повною дурістю під час літньої подорожі сідати в середину машини, тому застрибнула прямо до кузова - платформи відкритого типу позаду.

Окрім моїх речей, помітила ще декілька пакетів, які, певно, тут полишив Артур чи...Втім, не важливо.

Я стала на ноги й почала кружляти навколо себе, пританцьовуючи музиці, що не надто голосно долинала з радіо. Тоді нарешті дістала бежевий Polaroid - моє серце, частинку душі, оберіг та сенс існування. Треба було діяти швидко, бо Артур не надто любив фотографуватися, а зараз тут була я - дівчина з залежністю від свіженьких світлин.

Допоки в голові хлопця не пролунав сигнал небезпеки, хутко навела кадр на Артура, що стояв біля дверцят водія, й зробила знімок якраз тоді, коли він показав мені середнього пальця.

Попався.

Катерина Сергіївна вела бурну розмову з людиною усередині пікапа, але я навіть думати не хотіла про її співрозмовника. Ніякий нахабний телепень не зіпсує мені сьогоднішній чарівний та піднесений настрій.

Під час цього вікенду (який фактично був лише суботою та ранком неділі) я не буду відволікатися на друга Артура, з яким товаришують абсолютно усі, окрім мене, бо він самозакоханий вилупок, який постійно шкіриться та намагається підштрикнути мене. Більшого пояснення й не треба.

Крапка.

Думаю, час розповісти про мою родзинку. Мати-іспанка передала мені смагляву шкіру й великі карі очі, а батько українець каштанове волосся, створивши справжню солодку іриску. Аби відповідати пляжному образу, я вчора увесь день проходила з маленькими антенами на голові, прямо як у Джері Хейл, а тепер мала справжнісінькі афрокудрі.

Моя мати все життя пробула в Україні, тому від іспанської в неї лише кров та мізерні знання мови. Але, не зважаючи на це, вони з батьком постійно літають до сонячної країни, мовляв, відрядження!

Прямо зараз у мене складалося відчуття, ніби ми з друзями їхали не на річку, а летіли прямо на Маямі, Гаваї або взагалі до тієї клятої Іспанії. Ох, як же сильно я хотіла відвідати цю країну! Особливо після тих книжок, де головні герої...А ну геть з моєї голови.

Ліза запищала, коли з радіо почала линути пісня Riptide. Дівчина пришвидшилася, махаючи пакетами й ледве не гублячи свої зелені в'єтнамки.

Натомість я почала повільно рухати плечима й кружляти стегнеми під ритм струн гітари. Як багато гармонів радості!

Цей плейлист я створила самостійно й передала Артурові з чітким наказом увімкнути о п'ятій годині ранку. Хлопець не сперечався, бо краще він зробить це самостійно, аніж я зламаю радіо, пораючись із флешкою.