Політ нормальний - падаємо!

Ясена й сама була в шоці від старту: мітла рвонула практично вертикально і, щоб не звалитись з неї, довелось мало не обійнятись з руків’ям. І в цей момент в її п’яту точку вп’ялись гострі кігтики Зничека, за чим одразу почулось його невдоволене шипіння:

– Руки повідбивати тому, хто колупався в її налаштуваннях! Може, скинемо його?

Дівчина не одразу зрозуміла, що він мав на увазі, поки не озирнулась й з жахом побачила як, вчепившись обома руками за пруття на кінці мітли, намагається не звалитись з неї Олесь. Вона перевела погляд вниз і жахнулась ще більше: до землі було, ну, дуууже далеко, якщо вірити ледь помітним вогникам в домівках! А Зничек, випустивши кігті, вже потягнувся до руки парубка.

– Ти… – з переляку вона геть захрипла та ледве викашлянула слова: – Ти що робиш?! Ти ж вб’єш його!

– А він в нас взагалі одиниця незапланована, тому, ніхто й не помітить його зникнення, – продовжуючи тягнутись лапкою до горе-фізика, зловісно хихотів кіт. – Але так і бути! Врятую цього шкідника, аби було потім кого мітлою відлупцювати, – і, вчепившись пазурами в рукав сорочки хлопця, випустив трохи магії і того, підхопивши сизим вихором, кинуло вперед так, що він ледь не зніс з мітли її сідоків, врізавшись спочатку в кота, а потім разом з ним і в дівчину.

– Зничку! – верескнула та, обіймаючись з руків’ям, як з рідним. – Тепер ти нас обох прибити вирішив?!

– Трохи не розрахував, – кректав, затиснутий між ними кіт, намагаючись дупцею відсунути від себе хлопця.

– Що робитимемо? – озирнулась на Олеся дівчина й знов верескнула, коли мітлу від її поруху смикнуло з боку в бік.

– Артефакт з налаштуваннями перед тобою, – винно морщачись, кивнув на кристал парубок. – Я, начебто, зібрав його так, як він і був до цього.

– Начебто! – сердито пирхнув Зничек і вдарив хлопця хвостом. – Двієчник! Навіть зібрати до купи не здатен!

– Я сотні приладів розібрав і зібрав – і всі працювали! – Олесь не просто образився – йому хотілось провалитись крізь землю від сорому перед дівчиною.

– Ну, от з почином тебе! – реготнув кіт і вже вкотре вп’явся пазурами в п’яту точку хазяйки, змушуючи ту шипіти й вовтузитись.

– Зничку! Можна ж за одяг чіплятись?! В мене там скоро місця живого не буде! – хитнула вона дупцею, котра, через вертикальне положення мітли, була фактично на рівні очей парубка і той мусив відводити погляд деінде, бо думки звернули зовсім не в той бік, куди несло кляте помело.

– Щось я й тут не розрахував, – нахабно хихотів кіт. – Не до розрахунків якось.

– В мене сьогодні перший самостійний виліт! – розпачливим голосом запхикала Ясена, боячись опустити очі вниз та побачити, наскільки все погано. – А я, скоріше, на Місяць потраплю, а не на шабаш! – спересердя, вона вчепилась однією рукою в артефакт на кінці руків’я і кілька разів смикнула його з боку в бік, наче вкручуючи глибше.

Мітла несподівано зупинилась, просто зависнувши в повітрі. Одразу стало видно й зірочки в небі, котрі тепер не витанцьовували, мов оскаженілі, і Місяць знайшовся на своєму місці та досить далеко, щоб долетіти до нього, і тиша в прохолодному повітрі, котре вже не свистіло у вухах.

– Все нормально? – боячись озирнутись й поворухнутись, тихенько пискнула Ясена.

– Наче нормально, – глянувши вниз, спробував прикинути відстань до землі Олесь, але в цей момент мітла знов здригнулась і… понеслась вниз. – Падаємо… – констатував парубок очевидне.

– Та зроби ж хоч щось, йолопе! – зашипів на нього кіт, чіпляючись кігтями вже за руків’я, по якому і з’їхав на незапланованого пасажира.

Хлопець й без того нервував через власну неспроможність, але що робити з магічним приладдям – не мав жодного уявлення, тож, зі злості просто вдарив п’ятками по пруттю, тихо лайнувшись:

– Чорти б тебе забрали!

Мітла так різко вирівнялась в повітрі, що Ясена бумкнулась лобом об артефакт, Зничек об її дупцю, а Олесь влипнув у її спину, знов притиснувши кота, змушуючи того стражденно зарепетувати:

– Та скиньте вже мене вниз, щоб я не мучився!

– Це що – закляття якесь? – проігнорувавши крик відчаю свого улюбленця, ошелешено озирнулась на парубка Ясена.

– Вважай, що так, – задумливо чесав той потилицю, намагаючись логічно вичленити хоч якісь причинно-наслідкові ланцюжки всього цього дійства.

– О! Будь ласка! Не звертайте на мене ніякої уваги! Це ж така дрібниця! – продовжував голосити Зничек, вовтузячись між парочкою та докладаючи титанічних зусиль, аби розпихати їх так, щоб його не розчавило, як він заявляв.

Дівчина повернулась й хотіла вже гримнути на свого помічника, як раптом мітла зірвалась з місця та понеслась знов з такою швидкістю, що трійцю ледь не здуло з неї. З переляку Ясена припала до руків’я, намертво обійнявшись з ним; кіт завищав, вимагаючи затиснути його наново, якщо тільки вони не хочуть отримати килимок на пам’ять з його шкурки, бо тільки вона й залишиться після його абсолютно не героїчного польоту до рідної землі-матінки; Олесь же ледь не злетів з мітли наново, загальмувавши об її пруття, котре боляче вп’ялось в його сідниці.

Мітла ж, не збираючись зупинятись, засмикалась в повітрі так, немов у неї полетіли амортизатори, і спікірувала вниз. Ясена так і лежала на ній, обіймаючись як з найріднішою. Зничек знов влипнув у неї, вчепившись, попри всі заклинання не випускати кігті, у п’яту точку хазяйки. А Олесь фактично впав на них зверху, затиснувши, як і просили, кота. І вже за хвилину вони з жахом дивились як на них несеться та сама земля-матінка, котру тепер на чому світ стоїть лаяв Зничек, обзиваючи мачухою, що спить і бачить як нещасне котяче дитятко з того самого світу зжити.

Та перед самою поверхнею мітла вирівняла політ і прицільно влетіла до якоїсь хати, мало не протаранивши двері артефактом.