Оповідання "Найбільша слабкість"

Найбільша слабкість

    Антоніна сиділа у кабінеті. Вичитувала  підлеглу через погано виконану роботу. Не розуміла, чому  так важко виконувати обов’язки. На вигляд  ледь  не снігова  королева. Така серйозна і невблаганна керівниця. Але у кожної людини є слабкість. І у Тоні  була…

   У двері постукали. Ввійшов хлопець.

-  Привіт люба. Антоніна піднялася із крісла - обійняв. Звернулася до дівчини, яка й досі сиділа. Здавалося, що лише у самому  погляді можна  побачити те, як би їй хотілося звідси зникнути.

-  Можеш йти, але, щоб ця помилка була останньою.  Двічі не потрібно повторювати і - одразу зникла.  Двері зачинилися.  Антоніна стояла в обіймах хлопця і просто танула. Ось – її слабкість. Лише поряд з ним була маленькою дівчинкою, яка так потребувала турботи, кохання. З ним  справжня.

Олег  для неї цілий світ. Кохала  просто до безтями. Лише він змушував усміхатися. Варто лише побачити хоч на хвилину і здавалося, що серце злітало на крилах аж до небес.

    Відчував те саме. Для нього вона теж була слабкістю. І заради неї готовий на все. Здавалося, що віддасть за неї життя, якщо  потрібно.

   Тоня вивільнилася із його обіймів.

-  Треба працювати.

-  Казав, що така чарівна дівчина не повинна працювати, невже  мало заробляю.

-  Ні, річ не в цьому.

-  А у чому тоді?

-  Не можу цілими днями сидіти вдома і нічого не робити.

-  Ну працюй, але ж не так багато. Як на мене, робочий графік перевищує норму.

-  Ти мене не розумієш.

-  Ні, це ти мене не розумієш.

Для них тема роботи була важливою. Вона рвалася працювати,  а він хотів, щоб  більше відпочивала. Образився і вона це знала. Не могла допустити того, щоб  пішов ображений. Це  нестерпно. Коли  ображався, ходила ніби у воду опущена. Ні на чому не могла зосередитися, все валилося з рук. Не довго думаючи, кинулася за ним навздогін.

-   Олегу!

Чоловік обернувся і Антоніна опинилася в  обіймах.

-  Пробач, будь ласка. Якщо хочеш  працюватиму менше. Кохаю і звісно, що ти важливіший для мене, ніж робота. Хочеш взагалі звільнюся. 

Поцілував її у маківку.

-  І ти мене пробач. Не треба звільнятися. Хочеш працюй, але  просто дуже хвилююсь, щоб не перевтомлювалася. Дівчині полегшало. Кохаючи одне одного, завжди боїмося втратити, головне усвідомити, що важливіше і звісно, що йти на компроміси. А  вони були одне для одного слабкістю. Але потрібно пам’ятати, що наша найбільша слабкість завжди може стати найбільшою силою…