Оповідання "Холодно, бо без тебе"

Холодно, бо без тебе

   Вечір…  Віолетта збиралася на вечірку. Можливо, не пішла б, але там хлопець, який подобався. Правда, вже давно про це знав і не  з волі дівчини. Про це підло розказали, навіть не спитавши її дозволу. Ненавиділа таких людей, але це нічого. Потрібно  з ним поговорити і це чудовий привід. Наче звичайна випадковість- і він має в це повірити. Мала намір дізнатися сьогодні чи взаємні почуття.                                                               

Одягла пальто і пішла до будинку подруги, яка влаштовувала цю вечірку на прохання Віолетти. Гостей  багато, але Єремія серед них не було. Щойно двері відчинилися, дівчина побачила  його.

    Хлопець пройшов  до кімнати. Віолетта глянула на подругу та підморгнула - мовляв не хвилюйся,  все владнаю. За хвилину кімната  пуста. Лише  двоє…  Запанувала незручна тиша. Дівчина встала… Зробила вигляд, що йде до дверей і-він перший порушив тишу.

-  Знаєш, мені неодноразово говорили, що ти вже дуже довго закохана, тому хочу  сказати, що  звісно  вибач, але це не взаємно.  Не кохаю.   Всередині неї завирувала буря емоцій. Дівчина не хотіла в це вірити. Хотілося розплакатися прямо там, але була гордою, тому все одно зберігала кам’яний вираз обличчя. Потрібно якось викручуватися.

-  Не знаю хто і що там говорив, але колись, якби  потрібно  не вагаючись віддала би за тебе життя, а зараз всеодно, зрозумій, якби  справді  кохала, то робила би все, щоб заперечити та не допустити поширення цих чуток, але мені начхати хто, що і про кого говорить, хочеш в це вірити – вір, твоє право, але мені все рівно - як на твою думку- так і на тебе.   З таким самими кам’яним виразом встала, зверхньо глянула на нього, високо підняла голову і вийшла з кімнати, залишивши самого. Йшла, а по  обличчю котилися гарячі сльози.  Хлопець не бачив цього,  дивився   услід і бачив лише сильну, горду, вільну незакохану в нього дівчину. Навіть не здогадувався, що ці слова стали останньою краплею, щоб всередині все обірвалося. Нестримні сльози і той пекучий біль, який  вже не могла тримати в собі. Вийшла на вулицю і відразу відчула холод, але  вже без різниці. Не могла зупинити сліз. Йшла, сама не знала куди, просто чимподалі. Навіщо тільки погодилася прийти на цю вечірку.

 Надворі мороз, сніг, а Віолетта навіть верхнього одягу не взяла. Справжня хурделиця у душі.  Скільки йшла не знала, хвилин десять чи цілу вічність. Просто втратила лік часу. Піднявши голову зрозуміла, що стоїть біля дому того, хто дав би  все, якби  тільки дозволила. Готовий заради неї на все, а вона так принижувалася перед тим, хто цього не цінував. Дівчина вже без сил опустилася на лаву біля двору. Не хотіла заходити, завдавати клопоту своїми проблемами і взагалі присутністю. Повіки повільно опустилися і відчула, що втрачає свідомість.

Розплющила очі на м’якому дивані, вкрита теплим пледом. Тіло і досі били дрижаки, а над нею стояв він. Такий стурбований. Зуби цокотіли, по щоках котилися сльози. Тремтіла і схлипувала. Сів поруч і обійняв. Обійми діяли так заспокійливо. Зігрівав, коли холодно, дарував тепло свого серця, а вона втомлено знову заснула на його грудях.

     Всю ніч повторювала “не залишай, не йди, не покидай, прошу.” В голосі  чути благання. Лихоманило і  марила. Ніжно проводив рукою по  волоссю і шепотів, що ніколи не залишить. Не спав цілу ніч. Все витирав  з  обличчя краплинки поту.

     Прокинулася у жахливому стані. Одразу запропонував  їхати до лікарні, але категорично відмовлялася. Не гаючи часу, в аптеку. Хвилювався за неї і це розуміла. Одразу, коли  вийшов за двері стало холодніше. Оточив  такою турботою,  про неї ще ніхто і ніколи так не піклувався. Євген кохав і доводив це не словами, а вчинками… Віолетта відчувала закохувалася, знову. Знала, що  ніколи не зробить  боляче, але все одно  страшно.

    Повернувся.

-  Не замерзла?

-  Замерзла.

Зараз принесу ще один плед.

Ні,  не зрозумів. Холодно, бо… бо  без тебе. Даруєш мені тепло свого серця. Пішов і  одразу відчула, що чогось не вистачає. Тому й  холодно.

 Присів поруч.

-  Не хвилюйся,  завжди з тобою. Торкнувся рукою до її щоки.

-  Дякую.

-  Одужаєш.

-  Знаю. І все це завдяки тобі…